У рамках 75-річчя з Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні пропонуємо переглянути фотовиставку світлин, присвячену пам’яті пращурів, які брали участь у бойових діях, прочитати про героїчні подвиги і незвичайні історії, що трапилися з рідними, близькими та знайомими студентів і співробітників КНУБА.

Архітектор-воїн Другої світової війни С.М. Вайнштейн

Cаме про цю героїчну людину хочеться розповісти в рамках цієї фотовиставки.

У 1935-1941 рр Самуїл Вайнштейн навчався на архітектурному факультеті в КІБІ, після закінчення якого отримав спеціальність архітектора, виконавши дипломний проект палацу культури для машинно-будівельного заводу.

Зі спогадів Самуїла Мироновича Вайнштейна:

“…Вспоминаю начало Великой Отечественной: это были суровые для нашего Киева дни. Готовилась оборона города. Вокруг столицы, которую беспрерывно бомбил враг, создавалось мощное кольцо военно-полевого строительства: с огромным напряжением восстанавливался киевский укрепрайон. Забегая вперед, напомню: около 80 дней длилась легендарная оборона, запечатленная в последствии присвоении славному Киеву звания города-героя.

Приятно знать, что и твое участие есть в этих, ставших историческими, событиях…”

 

Все інше, щодо творчості, біографії, життевого шляху С.М. Вайнштейна можна буде подивитися і ознайомитися під час роботи виставки в музеї КНУБА.

Директор музею КНУБА

Н. Водзінська

 

Моя прабабця Ніна (на фото) розказувала мені про свою матір Шнярук Феклу Ігнатівну, яку всі звали Текля.

Далі з її слів: “Відбувалось це все 1941-1942 року. Німці тоді тримали полонених, використовували за для робочої сили. Коли наступав вечір, тікають ті полонені солдати до нас в село. Люди картоплі наварять повиносять їм до дороги, аби ті поїли. Постукає один в вікно до матері, та винесе йому поїсти, бо як в хату заходили, то могли так понаїдатись, що й вмирали відразу, бо не їли багато часу. Був у мого батька брат- дядько Харитон. Німці його забрали в полон, а мати Текля з людьми, на човні через Буг перепливали, возили їсти. По них обстріл почали, ті ледь не загинули. Дядька вивезли в Польщу, та й там тримали в полоні, як робочу силу. Після закінчення війни він на полячці одружився та у Францію поїхав. Після війни на тому місці де тримали військово-полонених солдат, статую звели-як пам’ять, що нагадує про ті страшні події.”

Відбувалось це все у селі Федорівка, Волинська область.

 

 

 

 

 

Студентка факультету інженерних систем та екології (гр. ЕК-11)

Кузьмішина Раїса Сергіївна

 

 

Борис Євгенович Петровський

У нашій родині всі батьки брали участь у Великій війні. Про кожного можна розповісти історії, характерні для жителів нашої країни. Всіх вже немає в живих, і сьогодні розповідь про Петровського Бориса Євгеновича. Киянин у третьому поколінні, пережив окупацію в Києві. При наближенні фронту у дворі будинку на Солом’янці викопав бункер, в якому провів кілька днів і покинув тільки з приходом радянських військ. Йому виповнилося 18 років, і він пішов добровольцем воювати. Після курсів призначений командиром зенітного знаряддя, воював на Північно-Західному фронті, збив німецький бомбардувальник Юнкерс. Нагороджений, отримав звання лейтенанта і воював у Прибалтиці. Війну закінчив у Фінляндії. Повернувся до Києва в 1950 р, навчався у вечірній школі, вступив до ВНЗ і закінчив вечірній факультет КІСІ в 1960 р. Працював все трудове життя – в НДІ будівельного виробництва. Спеціалізувався на оздоблювальних технологіях, брав участь в проектуванні і будівництві зразкових селищ Шабо, монументі Батьківщина-матері. Прожив важке, але щасливе життя, залишив добру пам’ять.

 

 

Михайло Іванович Кордюков,

асистент кафедри ТГПіВ

 

 

БАДЮК Микола Григорович

(працював у КІБІ з 1963р. по 1988р)

Народився 31 травня 1925 р., воював на передовій з квітня 1944р. по 1946 р. з перервою на навчання, лікування в госпіталі після поранення і передислокації.

Призваний 16.03.1944 р. Після короткочасного навчання навичкам володіння зброї, був відправлений автоматником на фронт. Воював на передовій у складі військ 3-го Білоруського фронту під командуванням генерала армії Черняховського І. Д.

У боях при наступальній операції на підступах до Кенігсберга, проводячи розвідку, був поранений біля Шталлупенена і направлений в госпіталь. При пораненні від смерті врятував диск автомата, в який потрапив великий осколок снаряда. Голова і рука залишилися цілі, а тілу дісталися множинні осколки, але подрібніше. Більшість цих осколків були вилучені, а деякі витягти було неможливо, і вони досі в тілі, як пам’ять про війну.

З госпіталю прибув до ВПП (військово-пересильний пункт) і 29.04.1945 р. і був направлений до складу 275-ого окремого моторизованого Свірського батальйону особливого призначення.

 

Цей батальйон наприкінці Другої світової війни брав участь у наступальній Хінгано-Мукденській операції. Метою цієї операції був розгром японської Квантунської армії і звільнення Маньчжурії. 9 серпня 1945р. війська почали наступ і вийшли на підступи до Маньчжурії. 19 серпня почалася масова здача японських військ у полон. Розгром Квантунської армії в Маньчжурській операції змусив Японію капітулювати. Це призвело до закінчення Другої світової війни.

Нагороджений орденами та медалями.

 

 

 

 

 

Знайте і шануйте подвиги своїх батьків, дідів і прадідів.

Пам’ятаємо тих, хто загинув у роки Другої світової війни…

Низький Вам уклін, наші дорогі ветерани, дякуємо за Перемогу.

Миру всім нам, єдності, свободи, злагоди та добробуту. Зі святом!