Видатні особистості
Яковлєв Євген Григорович (1880-1935)
Директор КБІ 1930-1935 роки
Першим очільником інституту став Євген Григорович Яковлєв, він керував з 1930 по 1935 роки.
З його біографії відомо не дуже багато. В 1906 році брав участь в революційних подіях в Красноярську. Був на каторзі в Забайкаллі, а в 1912 році був засланий в Якутію. В кінці 1918 року був направлений в Україну в розпорядження Катеринославського партійного комітету, був військовим комісаром.
Після громадянської війни перебував на партійній роботі. Був парттисячником — серед комуністів, яких згідно з рішенням липневого 1928 року Пленуму ЦК ВКП(б) було послано на навчання, які пройшли школу партійної, радянської чи професійної роботи.
В 1930 році Євген Яковлєв став керівником Київського будівельного інституту в момент його ставлення і показав себе як блискучий організатор. Не маючи спеціальної освіти, розуміючи, що очолює колектив, в якому працюють відомі вчені, він навчався у викладачів, на рівні студентів вивчав основи фізики, математики, будівельної науки, архітектури та інше. Як директор він приділяв велику увагу науково-дослідній та навчально-виховній роботі інженерних кадрів, був ініціатором видання збірників наукових робіт.
Очолював інститут він до самої смерті в січні 1935 року.
Похований в Києві на Лукянівському кладовищі (ділянка № 13-1, ряд 6, місце 11). На могилі масивний надгробок із прямокутних монолітних гранітних блоків (автор архітектор О.М.Вербицький).
Фурсов Федір Іванович (1899-1957)
Директор КІБІ 1944-1948 роки
Народився в місті Києві в родині робітничого-тесляра. Почав навчання в церковно-приходській школі, а з 1909 по 1918 роки навчався у Третій Київській гімназії, яку закінчив з золотою медаллю. Продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Київського університету та одночасно працював теслярем разом із своїм батьком. З третього курсу він пішов з університету та у 1923 році вступив до Київського політехнічного інституту на будівельний факультет та знову суміщав навчання з роботою – працював теслярем, бригадиром, начальником будівництва, виконробом.
Після закінчення КПІ у 1930 році почав працювати інженером-проєктувальником, та того ж року був запрошений до новоутвореного Київського будівельного інституту і працював деканом будівельного факультету до 1932 року. В цей же час навчався в аспірантурі та викладав будівельне виробництво. Але Федір Іванович вирішив поглибити свій досвід на виробництві та пішов з інституту, працював інженером та заступником начальника будівельного відділу південно-західної залізниці.
А вже у жовтні 1934 року за клопотанням Київського будівельного інституту відновив свою викладацьку діяльність. Працював старшим викладачем (1934-1936), деканом будівельного факультету (1937-1938), начальником учбової частини (1939-1941).
З початком Другої світової у 1941 році був призваний до лав армії, але скоро був демобілізований та направлений на роботу в Куйбишевський інженерно-будівельний інститут. До Києва повернувся у жовтні 1943 року та одразу ж поринув у справи відновлення вузу.
Після звільнення Києва був призначений на посаду виконуючого обов’язки директора КІБІ, а в травні 1944 року був затверджений на посаді директора інституту.
Був відзначений «Похвальним листом» за забезпечення найшвидшого відновлення учбової діяльності інституту після визволення Києва, Указом Президії Верховної ради СРСР був нагороджений медаллю «За доблесний труд у Великій вітчизняній війні 1941-1945».
У 1948 році за наказом Міністерства вищої освіти були об’єднані два будівельні інститути, тоді Федір Іванович Фурсов перейшов на посаду помічника директора інституту з навчальної та наукової роботи.
Захистив кандидатську дисертацію у 1951 році, став деканом факультету міського будівництва та господарства, старшим викладачем кафедри будівельного виробництва, а у 1953 році був затверджений доцентом кафедри технології будівельного виробництва. Помічником директора інституту він працював до кінця свого життя.
Фурсов Федір Іванович проявив себе як висококваліфікований інженер, викладач, виступав з доповідями та лекціями. За роки своєї інженерної діяльності був автором багатьох великих об’єктів, таких як Інститут ортопедії та корпус Олександрівської лікарні в місті Києві та багато інших.
Його згадують як прекрасного педагога, що вмів доступно і зрозуміло для аудиторії читати лекції. Він багато працював, поєднуючи адміністративну роботу з викладацькою і науковою діяльністю.
«Батько дуже любив свою роботу, любив студентів, завжди ставився до них по-батьківськи… У взаєминах з людьми був уважним і чуйним, гарним співрозмовником, що вміє слухати… У остання роки батько багато хворів. З цієї причини він змушений був перейти на посаду декана», – із спогадів дочки Н. Квітки (Фурсової).
Помер Федір Іванович Фурсов влітку 1957 року…
Плєхов Микола Дмитрович (1902-1969)
Директор КІБІ 1948-1955 роки
Народився 1 травня 1902 року в місті Алчевськ на Донбасі в сім’ї робітничого.
В 1910 році поступив навчатись в заводську школу. Після закінчення школи у 1916 році пішов працювати на металургійний завод учнем-електриком. В 1919 році добровільно вступив до лав Червоної Армії, а після завершення громадянської війни повернувся на той же металургійний завод електриком.
У 1922 році був направлений на «Рабфак» при Харківському технологічному інституті та після йогозакінчення в 1924 році був прийнятий на перший курс цього ж інституту. Закінчив інститут Микола Дмитрович у 1930 році зі званням «інженер-архітектор» та був запрошений на роботу в Український науково-дослідний інститут споруд, працював на посадах асистента, наукового співробітника, займався проблемами збірних залізобетонних конструкцій. Одночасно з 1930 року викладав у Харківському
інженерно-будівельному інституті. А в 1934 році Миколу Дмитровича як висококваліфікованого спеціаліста запросили на постійну викладацьку роботу в Харківський інженерно-будівельний інститут, де він працював спочатку доцентом кафедри архітектурного проєктування та був деканом архітектурного факультету до 1938 року.
З 1938 по 1941 рік працював на посаді завідуючого кафедри архітектурного проєктуваня та деканом факультету, читав курс «Частини будівель», керував курсовим та дипломним проєктуванням. Його лекції були наповнені останніми досягненнями науки і
техніки та користувались успіхом у слухачів.
У важкі дні війни з вересня 1941 року інженер-капітан М.Д.Плєхов розпочав свій довгий фронтовий шлях: Харків, Кавказ, Україна, Молдова, Румунія. Важливими бойовими заслугами його були проектування та зведення у 1943-1944 рр. мостів через річки Дніпро та Тису. За завданням командування необхідно було навести тимчасовий низьководний міст через Дніпро в районі Кременчука під завантаження 10 тс. Групою військових інженерів, до якої входив М.Д.Плєхов, було спроектовано за три місяці у складних
умовах побудовано постійний висоководний міст під завантаження 30 тс. Це був перший міст такого типу, зведений під час війни. За свій вагомий внесок у справу перемоги М.Д.Плєхов був нагороджений бойовим орденом Червоного Прапора та багатьма медалями.
В жовтні 1944 рішенням керівних органів він був відкликаний з лав радянської армії, направлений в місто Київ та призначений директором Київського інституту цивільних інженерів, що тільки но утворився. А коли об’єднались два інженерні інститути, він очолив об’єднаний Київський інженерно-будівельний інститут та одночасно з цим завідував кафедрою архітектурних конструкцій.
В 1954 році М.Д.Плєхов був переведений в Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР на посаду начальника цього управління, яке згодом було реорганізоване в Державний комітет у справах будівництва, де він працював до 1957 року. В 1957
році почав діяльність на посаді директора науково-дослідного інституту будівельних конструкцій НДІБК Академії будівництва та архітектури УРСР, де провів велику роботу по укомплектуванню науковими кадрами, розробці та впровадженню в будівництво нових конструкцій і методів будівництва, що давало великий економічний ефект. Досліджував проблеми об’ємного блокового домобудування, несучих залізобетонних просторових блоків у житловому будівництві.
У 1944 році М.Д.Плєхову було присвоєне звання доцента по житловим, промисловим та сільськогосподарським будівельним конструкціям. В 1952 – захистив дисертацію та отримав вчену ступінь – кандидат технічних наук.
В 1958 році був обраний членом-кореспондентом Академії будівництва і архітектури УРСР, був першим заступником голови Держбуду УРСР.
З 1963 року і до останніх днів життя працював завідуючим кафедри архітектурних конструкцій в КІБІ.
У 1967 році йому було присвоєно вчене звання професора.
Микола Дмитрович залишив більше 100 друкованих наукових робіт, був членом правління Спілки архітекторів УРСР, багато років працював членом редакційної колегії журналу «Вісник Академії будівництва і архітектури УРСР» та був автором багатьох
наукових статей.
«Доброзичливий, усміхнений, приємний в спілкуванні він підтверджував, що робить свою справу з задоволенням», – із спогадів професора Ю.О.Піщаленка.
Микола Дмитрович залишився в пам’яті як досвідчений вихователь та педагог, невтомний громадський діяч.
Похований в Києві, на Байковому кладовищі.
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo.
Калішук Олександр Лук’янович (1912-1972)
Ректор КІБІ 1955-1961 роки
Народився Олександр Лук’янович 28 вересня 1912 року в місті Варшава в родині робітничого залізниці. В роки першої світової війни у 1915 році родина Калішуків переїхала з Варшави до Києва, де батько почав працювати робітником на заводі «Арсенал».
В 1928 році Олександр закінчив семирічну школу та вступив до Київського технікуму комунального будівництва. Після закінчення технікуму у 1931 році за спеціальністю «технік-будівельник» поступив на роботу до проєктної організації. В той самий рік він продовжив навчання, вступивши вечірнє відділення Київського будівельного інституту.
Інститут Калішук закінчив у 1938 році та залишився в аспірантурі по кафедрі будівельного виробництва. Навчання в аспірантурі він поєднує з роботою асистентом на тій же кафедрі.
В червні 1941 був призваний в армію, за зразкове виконання бойових завдань був нагороджений орденом Червоної зірки та медалями. У 1946 році був звільнений у запас та повернувся до міста Київ на посаду завідуючого лабораторією бетону в Українському науково-дослідному інституті споруд та одночасно виконуючи роботу асистента кафедри будівельного виробництва.
Захистив кандидатську дисертацію у 1947 році, а наступного року (1948) був призначений на посаду директора Українського науково-дослідного інституту споруд.
З грудня 1949 по липень 1955 року працював за сумісництвом у Всесоюзному заочному інженерно-будівельному інституті на посаді доцента кафедри будівельних матеріалів.
З червня 1952 по лютий 1955 року обіймав посаду державного радника в Раді Міністрів УРСР.
В 1949 році Калішуку було присвоєне звання старшого наукового співробітника, а в 1953 – вчене звання доцента.
27 квітня 1955 року наказом Міністра вищої освіти СРСР Олександр Лук’янович Калішук був призначений директором Київського інженерно-будівельного інституту. В той самий час він був затверджений завідуючим кафедрою виробництва бетонних та залізобетонних виробів, якою керував до останніх днів свого життя – до листопада 1972 року.
За роки роботи проявив себе як талановитий організатор, здібний керівник науково процесу інституту.
Калішук О.Л. підготував 14 кандидатів наук, автор 120 наукових робіт, більшість з яких були присвячені дослідженню шлакобетонних блоків, виробництву бетонних блоків в зимовий період.
« В молоді роки Олександр Лук’янович добре грав у теніс, виступав за футбольну команду «Арсенал», грав головні ролі у постановах студентського театру. Батько любив активний відпочинок, захоплювався катанням на човні, грою в городки…Своє 60-ліття Олександр Лук’янович святкував дома. Зібралась вся кафедра технології виробництва бетонних і залізобетонних конструкцій, засновником і першим завідувачем якої він був…батько звернувся окремо до кожного з членів кафедри з словом подяки за творчу співпрацю й планами на майбутнє… Через кілька днів його не стало», – із спогадів сина Д.О.Калішука.
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo.
