Артем Кравченко
Кравченко Артем Едуардович (06.03.1989 – 09.03.2023)
Артем народився у місті Бердянськ Запорізької області.
З 16 років жив у Києві. Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури. Випускник 2012 року будівельного факультету, спеціальність ПЦБ.
Працював виконробом у «Київміськбуді», згодом — у KAN BUD.
Найважливішим у його житті були його рідні. У 2013 році Артем познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ганною. У 2017 році у них народився син Ярослав. Батько із сином проводили багато часу разом: їздили на риболовлю, грали у футбол та комп’ютерні ігри, складали пазли. Артем навіть брав Ярослава із собою на роботу.
Він був працьовитим, добрим, справедливим, мав прямолінійний характер і був справжнім майстром на всі руки. Багато хто з рідних звертався до Артема за порадою та допомогою. Він мав багато друзів, умів підтримати й завжди був готовий прийти на допомогу.
Обожнював риболовлю, комп’ютерні ігри та мандрівки з родиною.
Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до Збройних Сил України.
Служив солдатом, снайпером 7-ї роти 3-го батальйону 77-ї окремої аеромобільної бригади. Мав позивний «Кажан». У лютому 2023 року Артем прибув до Бахмута, де тривали важкі бої.
Солдат Артем Кравченко, позивний Кажан, загинув 9 березня 2023 року в бою з російськими окупантами за місто Бахмут на Донеччині. За три дні до цього захиснику виповнилося 33 роки.
Відділення Артема вийшло на позиції, а там була засідка. Він встиг попередити і дав команду відступати. Артем ніс на собі пораненого побратима. Виходячи з оточення, він натрапив на міну. Всі залишилися живі, а Артем загинув. Він врятував життя багатьом. Загинув як герой.
Вдома на нього чекали батьки, молодша сестра Аліна, кохана дружина Анна та семирічний син Ярослав.
Посмертно Артема Едуардовича Кравченка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Похований Артем Кравченко на Берковецькому кладовищі у Києві, ділянка 42.
«Мій коханий чоловік — найгарніша, найрозумніша, найщедріша людина в світі. Все вмів робити. Дуже любив життя, свою родину і Україну», — згадує Анна.
Вічна пам’ять Герою. Герої не вмирають, доки живе пам’ять про них!
