Добровольський А.В.

Добровольський Анатолій Володимирович (19.05.1910-19.04.1988)

Український архітектор, заслужений будівельник УРСР (1950), академік архітектури (1953), головний архітектор м. Києва (1950–1955). Один з авторів проєкту післявоєнного планування й забудови Хрещатика і прилеглих до нього кварталів.

Він посідає одне з почесних місць серед українських архітекторів середини ХХ ст. За створеними зведено багато будинків, які відзначаються національною своєрідністю і високою художністю форм, силою образного виразу і майстерністю виконання. Весь доробок майстра є вагомим внеском в українську архітектуру 1930-1980-х років.

Анатолій Добровольський народився в сім’ї заможних землевласників в с. Буки Малинського району Житомирської області.   Після смерті батька родина переїхала до Радомишля, де пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього митця. Міське чотирикласне училище у перші радянські роки було реорганізоване у другу міську трудову школу. За свідченням її колишнього директора, цю школу й закінчив Анатолій Добровольський. З дитячих років захоплювався малюванням, потроху підробляв, виконуючи замовлення на художнє оформлення наочної агітації, свят, тож юнак, чим міг, допомагав своїй осиротілій родині. Художній талант став вирішальним у виборі майбутньої професії Анатолія Добровольського.

Спочатку він навчався у технікумі, а після його закінчення подав документи відразу до двох київських вишів: до університету ім.Шевченка на математичний факультет та до художнього інституту – на архітектурний. Врешті вибір зробив на користь архітектури. Але невдовзі перевівся до інженерно-будівельного інституту, де готувалися архітектори більш технічного й практичного профілю. Тут його вчителями були відомі зодчі О.Вербицький, М.Дамаловський, Й.Каракіс, В.Кричевський, М.Холостенко.

У 1934 р. після закінчення Київського будівельного інституту (нині КНУБА) дипломований архітектор Анатолій Добровольский почав свій трудовий шлях у «Військпроекті», потім працював у Першій архітектурній майстерні Київського міськвиконкому, проєктував і керував зведенням житлових будинків на Брест-Литовському шосе (тепер проспект Берестейський), на вул. Золотоворітській, 2 та в Дарниці. У 1936 році вони разом з Й. Каракісом проєктують і будують житловий будинок для вищого командного складу на Золотоворітській вулиці, 2 в Києві. Далі архітектор проєктує готель на площі Богдана Хмельницького, інтер’єри театру юного глядача, літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у Каневі та багато-багато інших об’єктів.

Ще в студентські роки його увагу привертала творчість архітекторів В. Кричевського і Д. Дяченка, так званого українського стилю, що зародився в кінці ХІХ ст. Він закохується в народну архітектуру, пішки, з олівцем і пензлем обходить села України, змальовує сотні хат, комор, дзвіниць, церков. «Мені хотілося, – говорив він, – творчо використовуючи окремі елементи української барокової архітектури і народного мистецтва, знайти новий, сучасний вираз своєрідності української архітектури».

Наприкінці 1930-х років Добровольський став справжнім майстром архітектури і впевнено пішов шляхом пошуків сучасної національної архітектури. Про це свідчать численні його проєкти сільських індивідуальних житлових будинків, сільського дитячого садка, сільського клуба, великих міських житлових будинків, де він розвивав нові художні теми і декоративні прийоми.

Із автобіографічних нотаток Анатолія Добровольського кінця 1930-х років:

«З 1934 року по теперішній час (кінець 1930-х) мною було виконано понад 45 проєктів. Із цієї кількості втілені та втілюються в життя 16 об’єктів. За участь у низці конкурсів я отримав 5 премій по Україні та 1 на Всесоюзному конкурсі….

Одна з кращих робіт – водно-спортивний комбінат. До цієї роботи і та мої товариші готувались, вивчаючи древню архітектуру  та в значній мірі використали матеріали української народної архітектури….

 В більшості  проєктів малих будівель ми намагались використовувати мотиви української народної архітектури. В цих об’єктах питання національної стилістики має велике значення, тому що ці проєкти мають бути втілені в життя в українських селах.»

Війна перервала розквіт його творчості. У 1941-1943 роках А. Добровольський працював виконробом на будівництві оборонних об’єктів Уралу і газопроводу Астрахань-Саратов, набув там великого досвіду.

Після звільнення Києва уряд направив Анатолія Добровольського до столиці України для відбудови міста, що лежало в руїнах.

1943–1945 — професор кафедри архітектурного проєктування Київського інженерно-будівельного інституту.

1945–1950 очолював архітектурну майстерню Управління в справах будівництва та архітектури м. Києва.

З листопада 1950 р. по грудень 1955 р. А. В. Добровольський – начальник Архітектурно-планувального управління м. Києва, головний архітектор Києва.

Від 1959 — професор, від 1962 — керівник творчої архітектурної майстерні Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Виховав кілька поколінь українських архітекторів.

З самого початку створення Академії архітектури УРСР активно займався науковою діяльністю, був дійсним членом Академії архітектури УРСР (з 1945 р.). З 1950 р. – дійсний член Академії архітектури СРСР, з 1979 р. – Академії мистецтв СРСР.

З 1965 р. до 1988 р. – професор Київського державного художнього інституту. Протягом своєї діяльності опублікував понад 30 наукових праць з архітектури, в тому числі монографії «Проектування і застосування архітектурної кераміки в Києві» (К., 1951).

Під його редакцією вийшли книги «Будівельна кераміка» (К., 1954), «Архітектура Радянської України за 40 років» (К., 1957), «Україна: Архітектура міст і сіл» (К., 1959) та інші.

Творчі розробки А.Добровольського відзначені державними преміями і нагородами, а сам їхній творець став академіком архітектури та академіком мистецтв. А. В. Добровольському двічі присуджувалася Сталінська премія: у 1950 р. – за розробку технології та організації масового виробництва та впровадження у будівництво порожнистої кераміки; у 1951 р. – за архітектуру житлового будинку по вул. Володимирській в м. Києві.

Займався живописом, досліджував пам’ятки народної архітектури, українське бароко — житло та церкви Київщини і Полтавщини, використання кераміки в архітектурі. Став представником «українського керамічного стилю» в архітектурі середини 20 століття, котрий відродив національний характер архітектури України після погрому 1920–1940-х.

Важливим етапом у творчій діяльності архітектора А. В. Добровольського став оголошений 22 червня 1944 року (через півроку після звільнення міста) конкурс на створення проекту відбудови центральної вулиці Києва – Хрещатика, у якому взяли участь близько двадцяти проєктів відомих архітекторів Радянського Союзу. За результатами конкурсу кращим проєктов був обраний проєкт творчого колективу у складі А.В.Добровольського, О.І.Малиновського, В.Д.Єлізарова, Б.І.Приймака, О.І Заварова. Очолював групу тодішній головний архітектор Києва Олександр Власов. У проєкті було творчо використано сполучення спадку класичної архітектури та народного мистецтва: великий масштаб, монументальність, використання граніту в сполученні з архітектурною керамікою.

В перших післявоєнних спорудах Анатолія Добровольського по-новому, на більш високому художньому рівні розкрилася краса українського бароко. Це типовий житловий будинок в Дарниці, гуртожиток Гірничого технікуму на Володимирській гірці, будинок генерала Ватутіна, інститут фізики НАН України та ін.

У 1950-х роках головний архітектор Києва А. Добровольський розробив типовий проєкт житлових будинків серії 1-302 з використанням мотивів українського бароко. Будівлі на вулицях Михайла Бойчука, 3, Бастіонній, 6, Алматинській, 97/1, 101 і Парково-Сирецькій, 15 прикрашались ліпниною, колонами зі своєрідними капітелями на вході й поясом із декоративних розеток над віконними прорізами останніх поверхів.

Знаменита центральна опора Московського (Північного) мосту – ідея саме Добровольського. Як стверджував у одному з інтерв’ю головний інженер Георгій Фукс,  за геніальну ідею та проєктування знаменитого пілону, на якому тримається Північний міст, Добровольський не отримав ані копійки. Сам архітектор, відповідаючи на питання про те, якою зі своїх робіт він пишається, називав саме цей київський міст.

 За проектами Анатолія Володимировича Добровольського тільки в Києві було споруджено:

–              будівлю столичного приміського вокзалу (1954),

–              кінотеатр «Україна» (нині закритий) на вулиці Архітектора Владислава Городецького, № 5 (1960–1964)

–              готель «Україна» на Майдані Незалежності (1959-1961),

–              станція метро «Хрещатик» (наземний вестибюль та ресторан «Хрещатик», 1958–63; підземний вестибюль, 1960),

–              станція метро «Вокзальна» (наземний вестибюль, 1960)

–              станція метро «Завод «Більшовик» (тепер «Шулявська», 1962–1965)

–              Будинок художника на вул. Січових стрільців, № 1/5 (1978–1982)

–              готель «Москва» (тепер «Україна») на вул. Інститутська, № 4 (1959–1961)

–              так званий «Особняк генерала Ватутіна» (він же – «Садиба письменника Корнійчука») на вулиці Січових Стрільців,

–              комплекс Iнституту фiзики АН УРСР (тепер Інститут фізики НАН України) на проспекті Науки, № 46 (1949–1955)

–              термінал аеропорту «Бориспіль» (1959–1965; м. Бориспіль Київської обл.), 

–              міст через Десну та Північний міст (1978)

–              велика кількість київських житлових будинків,

–              колоритні ресторани «Курені», «Вітряк», «Кукушка», «Полтава» (1960-ті) з використанням форм української народної архітектури та творів народного мистецтва.

 Кожна з цих, як і інших його будівель, – неповторна, оригінальна, має своє власне «обличчя», стаючи примітною архітектурною ознакою вулиці чи кварталу.