Директори заповіднику “Софія Київська”
Будівництво Київського Софійського собору розпочав онук княгині Ольги – святий рівноапостольний князь Володимир – як символ державної та духовної незалежності Київської Русі. Будівництво та освячення нового храму відбулося вже після його смерті. Цей храм мав для Київських князів дуже велике символічне значення, а день його освячення – 11 травня 1018 року – став загальним державно-релігійним святом.
http://kyiv-pravosl.info/2019/07/29/kyjivska-sofijskist-u-istorychnomu-konteksti/
у 1917-1921 роках відбулося відродження українського державного символізму Софії Київської, а у подальшому – і як центру духовної незалежності Українського Православ’я. У 1929 р. комплекс Софії Київської зупиняє своє існування як церковна одиниця та переходить у державну власність, а з моменту 1934 р. він вважається Державним історико-архітектурним заповідником.
Перший директор – Іван Михайлович Скуленко (1901 – 1990). Історик, музеєзнавець, автор публікацій, присвячених Софії Київській, один з кращих знавців та популяризаторів пам’яток Києва. За його керівництва широко розгорнулися дослідницькі та ремонтно-реставраційні роботи, було організовано науково-фондову та екскурсійну справу. Після війни працював ученим секретарем Історичного музею в м. Києві.
Після нього посаду обіймав у 1941-1943 роках Олекса Іванович Повстенко (1902 – 1977). Архітектор, історик, літературознавець, митець, громадський діяч, учений-мистецтвознавець. У 1929–34 працював у Харкові у будівельному технікумі, інженерно-будівельному інституті та НДІ з проєктування металургійних заводів. Під час другої світової війни залишився в окупованому Києві, зберіг від від мінування і нищення Софіївський собор, потрапив у концтабір. Після війни архітекторові довелося емігрувати в США. Працював з 1959 року архітектором-проєктувальником у канцелярії головного архітектора Капітолія— Конгресу США. Виконав архітектурне оформлення фасадів Смітсонівського інституту у Вашингтоні. Брав участь у розширенні Капітолію, спроєктував інтерʼєр великої зали, здійснював проєкти у сусідніх урядових будинках: Бібліотека Конгресу, Найвищий Суд, Сенат й Палата Представників, Державний ботанічний сад тощо.
Наступні очільники заповіднику практично всі були випускниками КНУБА.
Говденко Георгій Гнатович (31.01.1909 – 22.03.1983)
У повоєнні роки (з 1944 по 1949) директором Софійського архітектурно-історичного музею став Говденко Георгій Гнатович (31.01.1909 – 22.03.1983). Інтелігентний, закоханий у архітектуру, досвідчений архітектор, реставратор, науковець. Член Спілки архітекторів СРСР.
У 1931 році закінчив Київський лісотехнічний інститут, у 1937 — Київський інженерно-будівельний інститут, архітектурний факультет. Разом з навчанням він 1934–1937 роках працював у Всеукраїнському музейному містечку на посаді асистента з реставрації та дослідження пам’яток архітектури. У січні 1937 р. його зараховують до штату Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» на посаду старшого наукового співробітника, а згодом – завідуючого архітектурним відділом, заступником директора з наукової роботи, головним архітектором.
У надскладні післявоєнні 1944-1949 роки Георгія Гнатовича було призначено директором Софійського заповідника. Під його керівництвом відбулося відродження Заповідника у повоєнні роки, здійснено значні науково-дослідні та ремонтно-реставраційні роботи, а також дослідження пам’яток Заповідника.
У подальшому, у 1949—1972 роках Г.Г.Говденко працював директором Київських науково-реставраційних майстерень. Паралельно викладав історію архітектури в Київському художньому інституті, займався проєктуванням.
Кресальний Микола Йосипович (15.11.1912 – 1987)
У 1949–1966 роках директором Софійського заповідника працював Кресальний Микола Йосипович (15.11.1912 – 1987). Кандидат архітектури (1960), відомий дослідник Софії Київської та монастирських споруд XVIII ст. на її подвір’ї. Автор фундаментального видання „Софійський заповідник у Києві: архітектурно-історичний нарис” (К., 1960), багатьох монографій з архітектури та дослідження історичних пам’яток. Миколою Кресальним було розроблено низку проєктів громадських і житлових споруд, які були реалізовані у Києві та Київській області.
Закінчив будівельний технікум у місті Запоріжжя, після чого очолив Могилів-Подільську будівельну дільницю. У 1933–1934 роках працював у Нижньому Тагілі на будівництві підприємства «Уралвагонстрой» старшим техніком, потім старшим виконробом. У 1934–1935 роках працював техніком-конструктором в Управлінні Південно-Західної залізниці.
У 1935 році вступив на архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, який закінчив у 1941 році. З початком Німецько-радянської війни був мобілізований на фронт. Брав участь у Сталінградській битві, перемогу зустрів у Німеччині. У 1945 році обійняв посаду старшого архітектора Управління у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР, а наступного року був призначений інструктором будівельного відділу ЦК КПУ України.
У роки його директорства у Державному архітектурно-історичному заповіднику «Софійський музей» (1949 – 1966) було складено генеральний план реставрації пам’яток заповідника на 1951–1955 роки, створено Методичну раду АН СРСР з реставрації мозаїк і фресок Софійського собору й організовано лабораторію реставрації монументального живопису, виконано основний обсяг реставраційних робіт. Були проведені масштабні археологічні дослідження Софійського собору, зроблено макет-реконструкцію його первісного вигляду (у співавторстві з Ю. Асєєвим і В. Волковим).
По завершенню роботи на посаді директора заповіднику викладав у Київському інженерно-будівельному інституті, обіймав посаду доцента кафедри архітектурного проектування (1966–1971), потім доцента кафедри інтер’єру меблів і обладнання будинків (1971–1985).
Ачкасова Валентина Никифорівна (12.01.1928 – 27.03.2015)
Наступним директором Національного заповідника «Софія Київська» (з 1967 по 2000 рік) стала Валентина Никифорівна Ачкасова (12.01.1928 – 27.03.2015). Заслужений працівник культури України. Вчений секретар Комісії при Президентові України з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури.
Валентина Ачкасова за освітою інженер-будівельник, вона закінчила будівельний факультет КНУБА (тоді – КІБІ) у 1951 році.
Ачкасова ініціювала та здійснювала від Заповідника керівництво масштабними ремонтно-реставраційними роботами з пристосуванням та музеєфікацією пам’яток, які дістали високу оцінку міжнародної спільноти. У 1990 р. Софійський собор з комплексом монастирських споруд XVIII ст. було включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А в 1994 р. Заповідник отримав статус Національного закладу культури.
В середині 1980-х років Валентина Ачкасова перша з жінок України була внесена до всесвітньо відомого англійського довідника — «Хто є хто». А вже у 1987 році, визнавши її великий внесок до світової культурної спадщини, Міжнародне журі Гамбурзького фонду нагородило Софійський музей Європейською золотою медаллю за збереження пам’яток.
Неля Михайлівна Куковальська
На сучасному етапі генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» –
Неля Михайлівна Куковальська (нар.24.06.1959). Інженер, архітектор, історик. Заслужений працівник культури України (2008), голова музейно-експертної ради ВУАМ, дійсний член Української академії архітектури, член головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член-кореспондент Академії будівництва України (2016), член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, член Асоціації Європейських Соборів (2020).
Автор і співавтор монографій, книжок і статей, присвячених Софії Київській та іншим пам’яткам Заповідника.
Неля Михайлівна у 1982 році закінчила Московський інститут інженерів залізничного транспорту. Працювала у проєктних та будівельних організаціях У 2004 році отримала диплом в Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті за фахом «вчитель історії та українознавства».
З 2000 року директор, а у 2003 – 2012 та з 2015 року – Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська».
З 2021 року Неля Михайлівна Куковальська – професор кафедри основ архітектури та архітектурного проєктування КНУБА.