Художниця-керамістка Людмила Мєшкова

Людмила Мєшкова – сучасна українська архітекторка, художниця, монументалістка, керамістка та графік, Народний художник України, основоположник нової течії в мистецтві – керамічного живопису; дійсний член Академії Архітектури України та Українського товариства «Інтелект нації».

Вона народилась 21 червня 1938 року у Великих Сорочинцях, що на Полтавщині.

Коли прийшов час обирати професію, вона пішла по стопах двох своїх старших сестер, які закінчили архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Тож, Людмила Мєшкова теж вступила та у 1962 році успішно закінчила архітектурний факультет КНУБА.

Почала працювати в Київському науково-дослідному інституті експериментального проектування, у якого на території заповідника «Софія Київська» була майстерня кераміки.

Тут історично підтримувались традиції української кераміки. В майстерні, що була заснована ще у 1947 році за підтримки академіка Заболотного, під керівництвом Ніни Іванівни Федорової молода Людмила Мєшкова вчилась працювати з керамікою та її різновидами.

Людмила Мєшкова часто називає Ніну Федорову своєю вчителькою, адже до майстерні «Софійська гончарня» художниця не займалася керамікою та всі знання отримала там. Її приваблювала робота з глиною, процес обжига в печі, що й вплинуло на вибір діяльності на все життя. Першими роботами Мєшкової у кераміці стали декоративні тарелі, керамічні сувеніри та ювелірні прикраси, але їй цього було замало. Вона віднаходила свої техніки та свій власний стиль. Крім емалей та полив, художниця також використовувала скло, глазур, солі металів, коштовні та напівкоштовні каміння, що розплавляються у печі та додають її творам фактури та блиску.

Понад сорок років працювала Людмила Іванівна у колективі керамістів КиївЗНДІЕП у майстерні «Софійська гончарня», за цей час створила понад 350 робіт. Серед творів — декоративні панно, ікони, портрети, картини, графічні цикли. Керамічні панно роботи Людмили Мєшкової прикрашають київський будинок кіно (1974), велику залу санаторію «Пуща-Водиця» (1984), хол головпоштамту у Києві (1993), готель «Русь» (1980), фойє лікарні «Феофанія». Багато робіт створено для православних храмів: майолікові ікони каплиці святого Андрія Первозванного у Києві (2000), ікона-панно «Різдво Христове» на західному фасаді собору Різдва Христового на Оболоні в Києві, керамічне панно у Спасо-Преображенській церкві, Гусинці (2012), тощо. Водночас особливе місце в доробку художниці посідають її численні незвичні портрети видатних особистостей.

Наймасштабніша її робота – панно розміром 55 квадратних метрів складене з 4000 фрагментів –  для штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі. Цьому передував всесоюзний творчий конкурс.

«У журі було п’ятнадцять видатних майстрів з усього світу. А в самому конкурсі брали участь вже знамениті Вазареллі, Церетелі, Глазунов, француз Бене, Рудольф Майдані з Мексики і два італійці. Генеральний директор ЮНЕСКО, сенегалець М’Боу, весь час повторював: «Се — фантастік, се — маніфік, се — Юкрейн!» А його дружина Раймонда, гаїтянка за національністю, красива, розумна жінка, написала мені: «Ви єдина у світі. Такої художниці більше немає. Ваше світосприйняття і філософія змушують замислюватися», – із інтерв’ю Людмили Мешкової.

Потім два роки важкої кропіткої роботи по створенню керамічних елементів, перевезення їх до Парижу та ще три місяці робіт по монтажу.

«У створенні кераміки беруть участь стихії: глина, повітря, вогонь та людський розум, душа… Все це разом несе магію, і в цьому приховане таїнство. Тому в назві панно «Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту послай…» я заклала живі імпульси. Бо кожен художній твір має в собі нести енергетичний вплив, тому що художник віддає свою енергію, яка через твір іде до глядача», – так описувала свою роботу авторка.

Персональні виставки проходили у різних містах світу, серед яких  Вільнюс, Лейпціг, Брюссель, Париж, Тбілісі. Роботи перебувають у приватних колекціях  світових політиків Франсуа Міттерана та Рональда Рейгана.

Перша велика персональна виставка художниці за часів незалежної України відбулася у 2008 році в «Українському Домі». Тоді ж знаній українській мисткині Людмилі Мєшковій було вручено високу нагороду – Орден Княгігі Ольги.

«Я безмежно вдячна моїй Україні та всім людям за відзнаку моєї творчості, а сама виставка стала для мене справжнім щастям — можливістю ще раз доторкнутися до енергії життя», — висловила свої почуття Людмила Мєшкова під час вручення нагороди.

У 2016 році Людмилу Іванівну виселили з майстерні, бо орендна плата стала непідйомною. 1 січня 2025 року її квартира у житловому будинку по Інститутській, 10/1 потрапила під обстріл російськими ракетами і була частково зруйнована вибуховою хвилею. Людмилі Іванівні виповнилося 88 років і такі проблеми важко вирішувати самій. Вона вимушена приймати допомогу від небайдужих людей. У червні 2025 року в Українському домі пройшла виставка «Форми неосяжності Людмили Мєшкової», де вперше перед глядачами предстало панно «Майська ніч», над яким майстриня чаклувала десять років поспіль.

У травні 2026 року пройшла виставка та благодійний аукціон її робіт в салоні кераміки на Печерську.

Матеріал підготовлено з відкритих джерел.

https://web.archive.org/web/20180618203818/https://www.interesniy.kiev.ua/ua/avtor-intererov-glavnyih-zdaniy-kiev/

https://culture.org.ua/home/ligioneri/13-eksperti/52-meshkova-lyudmila-ivanivna

https://www.interesniy.kiev.ua/ru/lyudmila-meshkova-chasto-dumayu-nad-tem-p/

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/lyudmila-myeshkova-u-tbilisi-paradzhanov-shodnya-p/