Литвинов О.О.

Литвинов Олімпій Олімпійович (05.11.1905 – 1990)

Народився 5 листопада 1905 року в місті Бериславі (тепер Херсонська область, Україна) в родині вчителів.  Свою трудову діяльність розпочав ще під час навчання на будівельному факультеті Одеського індустріального інституту, який успішно закінчив у 1928 році за спеціальністю «інженер-будівельник міського та сільського будівництва». Працював на будівництві промислових, громадських і житлових об’єктів в Артемівську, Києві, Нікополі, Тбілісі, Харкові, пройшовши шлях від десятника до головного інженера будівельної організації.

З 1938 року діяльність О.О.Литвинова міцно пов’язана з Київським інженерно-будівельним інститутом,  де він почав працювати старшим викладачем кафедри технології будівельного виробництва. Старший викладач, заступник декана будівельного факультету, доцент кафедри, завідуючий кафедрою, професор кафедри – такі посади обіймав він, гідно виправдавши високу довіру керівництва.

В роки Другої світової війни О.О.Литвинов очолював спеціальну будівельну організацію, займаючись будівництвом низки військово-стратегічних та оборонних об’єктів.

В 1945 році повертається до КІБІ, в той же час розпочинає працювати в Академії будівництва і архітектури УРСР на посаді завідуючого лабораторією та директора інституту будівельних матеріалів.

В 1948 році Олімпій Олімпійович захистив кандидатську дисертацію на тему «Архитектурно- декоративные свойства украинских гранитов и лабрадоритов в зависимости от их обработки». В 1950 році його обрали членом-кореспондентом Академії будівництва і архітектури УРСР. З 1963 року Литвинов повністю перейшов на роботу на кафедру технології будівельного виробництва КІБІ. Доцент з 28 жовтня 1964 року, професор з 1976 року. Був затверджений завідуючимкафедрою технології будівельного виробництва з 1967 року.

Довгий час керував факультетом підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів СРСР по спеціальності «Технологія будівельного виробництва».

Свою наукову і педагогічну діяльність О.О.Литвинов успішно поєднував з методичною роботою, видав велику кількість книг, інструкцій, статей. О.О. Литвинов написав роботи з відновлення житлових та цивільних будівель, серію робіт про використання в будівництві місцевих будівельних матеріалів, а також ряд робіт по технології виготовлення та монтажу збірних та крупноблочних конструкцій.

В 1974 році колективу авторів підручника «Технологія будівельного виробництва» на чолі з О.О.Литвиновим була присуджена Державна премія УРСР в галузі науки і техніки. Цей підручник мав чотири перевидання загальною кількістю 120 тисяч примірників, був перекладений естонською мовою.

В 1983 році захистив докторську дисертацію.

48 років науково-педагогічної діяльності О.О.Литвинова в галузі будівництва склалися з 18 років роботи безпосередньо на будівництві керівником будівництва великих об’єктів, та 30 років науково-дослідницької діяльності.

Напрямок роботи О.О.Литвинова  – розробка технології будівництва великоблочних будівель, що дозволяло суттєве скорочення затрат ручної праці, тривалість будівництва, вдосконалення потокової технології оздоблювальних процесів.

Розвиток крупноблокового будівництва в Києві розпочалось тоді, коли більшість зруйнованих війною будівель було відбудовано. О.О.Литвинов займався розробкою питань технології будівництва в період здійснення великого експерименту – забудови Першотравневого житлового масиву в Києві.  Цей масив забудовувався будинками з стінами з великих цегляних блоків з перекриттями з армованих керамічних блоків та залізобетонних панелей на основі методу потокового будівництва. Під час цього великого експерименту було відпрацьовано виробничі процеси і  методи, підбирався оптимальний склад будівельних бригад, розроблено повний комплект обладнання. Всі розроблені пропозиції були втілені в практику будівництва великих жилових масивів Києва – Чоколівка, Нивки, Дарниця.

Теоретичні основи потокового будівництва були розроблені ще  в 1930-40-ві роки професором М.С.Будніковим.

О.О.Литвинов був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За оборону Кавказу».

Жив в Києві на Брест-Литовському проспекті (нині Берестейський проспект), 21.

 Помер в Києві у 1990 році, залишивши після себе велику науково-педагогічну спадщину.