Режисер Володимир Дахно
Володимир Авксентійович Дахно (7.03.1932 – 28.07.2006)
Український режисер, художник-мультиплікатор, сценарист, лавреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1988), Народний артист України (1996), член Національної спілки кінематографістів України.
Відомий як автор всенародно улюблених мультфільмів, зокрема серіалу «Як козаки …».
Народився 7 березня 1932 року в місті Запоріжжя.
Хлопчина ріс дитиною книжною… Батько, полковник – Авксентій Федорович Дахно, визнавав дисципліну та порядок, мати, бібліотекарка, дбала, аби змалку син читав переважно “правильні” книжки. У подібних ситуаціях вибір у життя знаходиться многотрудно…
В школі любив малювати карикатури і шаржі на друзів. Підлітком мріяв про військову кар’єру, дивлячись на свого батька. Але суворий батько направив сина іншим шляхом: після закінчення школи Володимир Дахно вступив до медичного інституту.
Майже одразу Володимир Дахно рішуче перевівся до Київського інженерно-будівельного інституту, де навчався його двоюрідний брат Володимир Петрович Дахно (випуск КІБІ 1950 року, відомий архітектор, вчений, член-кореспондент Академії архітектури України (1992), директор Київського науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури та містобудування (1981-1988)).
Вчились брати Дахно в одного педагога – у майстерні видатного містобудівничого та педагога Йосипа Юлійовича Каракіса.
«Навчаючись на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту разом з товаришами я випускав гумористичну стінгазету “Метла”. Подивитися на неї й посміятися приходили студенти всіх факультетів, рахуючи мого майбутнього колеґу Давида Черкаського, який тоді вчився на будівельному. Кажуть, спеціально приїздили навіть юнаки та дівчата з інших вузів» – із спогадів Володимира Дахна.
Дахно про себе казав: «По-перше, я народився і виріс у Запоріжжі, можливо, звідси – почуття гумору й любов до різноманітних жартів і хохм. По-друге, я завжди цікавився історією Запорозької Січі. Читав Михайла Грушевського, Миколу Костомарова, все, що вдавалося знайти, попри те, що в ті часи тема козацтва належала до заборонених.»
Після закінчення інституту в 1955 році п’ять років працював архітектором у Києві, створював неймовірні проекти, навчався в аспірантурі.
Про те, що Володимир розтринькує власний хист, йому у вічі сказали інші творчі особистості. Побачивши незвичайний архітектурний проєкт, чим була дисертація Володимира Дахна, уже на той час відомі українські мультиплікатори Марк “Марик” Драйцун (випуск КІБІ 1954 року) і Давид “Додик” Черкаський (випуск КІБІ 1955 року) – запропонували архітектору будувати… вітчизняну анімацію. Володимир в один день полишив дисертацію та розрахувався.
Останнім проєктом В.А.Дахна як зодчого було шкільне містечко біля ринку “Юність”, Київську міську середню школу №204 збудували за оригінальними кресленнями В.Дахна. Проте навіть із робочих кальок прізвище зодчого прибрали – йому не пробачили «зраду» професії.
29 лютого 1960 р. Володимир Дахно прийшов на “Київнаукфільм” і того ж року дебютував як художник у фільмі “Пригоди Перця”. У новім ремеслі фаху довелося набиратися не один рік. Повною мірою талант Володимира Дахна розкрився в 1967 р., коли за сценарієм М.Братеніна на екрани вийшла перша десятихвилинка – “Як козаки куліш варили”, що започаткувала славетну мультсагу “Як козаки…” Яскравим пригодам козаків присвячено дев’ятисерійний мультиплікаційний серіал, якому режисер Володимир Дахно присвятив двадцять вісім років свого життя. Перший мультфільм, тепер уже класичної анімаційної саги, було завершено у 1967 році, а от останній – 1995 року.
«Я не дуже довго мудрував з козаками, – згадував Дахно. – Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший – худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер».
Залишилося свідчення самого Володимира Дахна про процес створення персонажів: « Як правило, я виносив на засідання Худради якусь ідею. Якщо сценарій приймали, мені призначали або я сам обирав художника-постановника. Козацьку серію я робив: спочатку – з Анатолієм Вадовим, а потім з Едуардом Кіричем. Я сам продумував характери, малював персонажів і схеми, які в деталях розробляли художники-постановники. У процесі ми радилися. Скажімо, мультиплікація першого фільму була більш умовна, близька до югославської школи, в наступних серіях я попросив Кірича її пом’якшити. Буває, я сам малюю, показуючи художникові, що саме потрібно.»
Майже всі колеги підкреслювали внутрішню цілісність, творчу впевненість Володимира Дахна, котрий, здавалося, жив в епоху козаччини і мав повне моральне право диктувати власний погляд не лише на персонажів – Грай, Око й Тур, а й на самі історичні події.
Цікаво, що в першому і подальших восьми епізодах мультсаги “Як козаки…” були відсутні й діалоги, і будь-який текст, за винятком вступу “від автора”. Ознакою авторського почерку Володимира Дахна стала універсальна анімаційна мова, де події викладались у вигляді інтуїтивно зрозумілих сцен.
Попри роботу з українським фольклорним матеріалом динамічний мультсеріал успішно крокував міжнародними фестивалями, підкоривши серце не одного любителя анімації.
« Усі деталі мали під собою реальну історичну основу, – пригадував режисер. – Там, скажімо, є хохма, коли козаки, перебуваючи в човні під водою, оглядають берег через спеціальну трубку – телескоп. Так от, у козаків справді були своєрідні підводні човни: вони складали дві чайки, засмолювали, пірнали під воду й пропливали під ланцюгами, якими турки загачували Дніпро.»
Зрештою, Володимира Дахно вшанують Шевченківською премією, а «Козаки» цілком заслужено стануть візитівкою вітчизняної анімації та справжніми іконами українського маскульту.
Над фільмом також працювали: художник постановник — Едуард Кірич; мультиплікатори — Євген Сивокінь, Анатолій Солін, Адольф Педан, Давид Черкаський, Володимир Дахно, Марк Драйцун; композитори — Ігор Поклад, Мирослав Скорик, Володимир Губа.
Загалом, Володимир Дахно став автором більш ніж 20 мультфільмів, найвідомішим з яких стала мультиплікаційна екранізація «Енеїди» Котляревського.
На останні півтора десятиліття життя Володимира Дахна – запала творча тиша. Згасала українська анімація: економічна криза, період первісного нагромадження капіталу, національну культуру викинули з порядку денного. Та, попри фінансові проблеми, до кінця своїх днів майстер продовжував будувати творчі плани, подавав заявки, передавав фахові знання молодим мультиплікаторам і щиро мріяв, що його ідеї будь-що втіляться в життя.
” Задумів у мене було безліч. Але втілити їх не вдалося через брак коштів. Зокрема, спільно з Міністерством освіти України я мріяв зробити серію мультиплікаційних підручників – з математики, біології, фізики… Адже будь-яку теорему для дітей можна розжувати в малюнках. Це не “вистрілило”. Зрештою, я запустився з десятою серією “Козаків”, але гроші закінчились – і усе заглохло.”
Колеги, знайомі та сусіди знали його як дуже делікатну, привітну і життєрадісну людину з гарним почуттям гумору.
Володимир Авксентійович був двічі одружений (і розлучений), мав двох доньок. Жив у невеличкій однокімнатній квартирі в панельному будинку по вулиці Братиславській, 38.
Помер 28 липня 2006 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка 33, поруч із другом, продюсером Володимиром Іваненком).
https://web.archive.org/web/20080829114718/http://cn.com.ua/N205/cinema/master/master.html
https://dovzhenkocentre.org/top-100/yak-kozaky/
7 березня 2013 року Google відзначив святковим логотипом 81 рік від дня народження Володимира Дахна, тим самим підтвердивши популярність мультсеріалу і успіх його режисера-аніматора. На головній сторінці пошукового сервісу було розміщено Doodle у вигляді легендарних українських козаків.
У 2020 році Укрпошта у партнерстві із компанією Art Nation випустила марку із доповненою реальністю «Козаки» –
на ній зображені козаки Око, Грай та Тур.
Журнал «Школа юного вченого» (№ 1-2 за 2020 рік)