Мілецький Авраам

10 березня 1918 року в Києві народився один із знакових архітекторів Києва другої половини XX століття – Авраам Мілецький. Пережив тяжкі роки репресій та Голодомор, про які згадував: «Досі пригадую зацепініння від того, що відбувалося».  Вищу освіту здобував у Київському інженерно-будівельному інституті.  Серед його вчителів були видатні зодчі: П. Альошин, О. Вербицький, Й. Каракіс, І. Моргилевський, а керівником дипломного проєкту — Володимир Заболотний. Ще під час навчання в інституті він брав участь у деяких проєктах як помічник архітектора. Близькими друзями Мілецького із студентських років були відомий письменник Віктор Некрасов (закінчив архітектурний факультет КІБІ у 1936 році) та архітектор Олександр Малиновський (випускник КІБІ 1940 року).

Мілецький закінчив інститут у 1941 році. У перші дні війни вирушив на фронт, де служив військовим техніком, потім – заступником командира саперної роти, брав участь у визволенні Києва. Його мама і бабуся залишились в Києві та у 1941 році загинули в Бабиному Яру, батько був репресований ще у 1937.

З 1946 року Мілецький почав працювати в Управлінні державних архітектурних майстерень (з 1951 року – інститут Київпроєкт) в майстерні Анатолія Добровольського. Із спогадів: «Працювали з ентузіазмом, не дивлячись на важкі умови життя, відсутність житла…, коли деякі архітектор спали на столах в майстерні і тут же готували собі їжу». Творчу роботу поєднував з викладацькою — був  доцентом Київського державного художнього інституту.

Впізнавані проєкти Авраама Мілецького:

• Пейзажна алея в Києві – 1980-ті роки;
• парк Вічної Слави у м. Києві (у співавторстві) – 1957;
• Пам’ятник-музей визволителям м. Києва у с. Нових Петрівцях Вишгородського району Київської області – 1958;
• готель «Салют» на площі Слави у м. Києві (у співавторстві) – 1984;
• Пам’ятний камінь «ѿкуда єсть пошла руская земѧ» – 1980-ті – відомий монумент у Києві поруч із залишками фундаменту Десятинної церкви. Він вказує на місце, де, згідно з «Повістю минулих літ», почалося формування Київської Русі.

Мілецький плідно співпрацював з тандемом київських художників-монументалістів Адою Рибачук та Володимиром Мельниченком.

Так,

• центральний автовокзал у м. Києві) – 1957–1961 був спроєктований у співавторстві з архітектором Едуардом Більським. Внутрішнє мозаїчне оздоблення було виконано Адою Рибачук та Володимиром Мельниченком.

•  
•  
•  
• Київський палац дітей та юнацтва – 1959–1965 (також у співавторстві з Е. Більським). Декоративний басейн перед будівлею та інтер’єри палацу оздобили А. Рибачук і В. Мельниченко, використовуючи мотиви українського народного мистецтва.

За цю роботу колектив авторів був удостоєний Державної премії СРСР 1967 року.

• комплекс споруд Київського крематорію на Байковому кладовищі у м. Києві (у співавторстві) – 1967–1982. Рибачук та Мельниченко були запрошені Мілецьким для проєктування унікального об’єкту — Залів прощання  Київського крематорію. Було розроблено цілий комплекс споруд, вписаний в місцевий ландшафт. Цей проєкт було визнано кращим проектом 1968 року. Одночасно зі спорудженням залів прощання, на нижній терасі комплексу велося створення Стіни Пам’яті — грандіозного барельєфу на тему життя та смерті. Незважаючи на повну готовність, у 1981-1982 роках ряд владних структур УРСР визнали Стіну пам’яті неприйнятною з художньої виразності, а також чужою принципам соціалістичного реалізму з ідейно-тематичної спрямованості та постановили припинити будівництво стіни та забетонувати її. Художники Ада Рибачук та Володимир Мельниченко звинувачували в цьому безпосереднього архітектора Авраама Мілецького, з яким в процесі роботи виникли творчі розбіжності. Так розійшлися шляхи видатних творчих особистостей.

Новаторські й незвичні творчі пропозиції Мілецького часто викликали несприйняття партійного керівництва, що тягло за собою відповідні організаційні висновки. Цю критику й багаторічну протидію Мілецький назвав однією з причин своєї еміграції до Ізраїлю у 1991 році.

Помер у місті Ашкелоні 16 червня 2004 року у віці 86 років.

Незважаючи на певні протиріччя, проєкти Авраама Мілецького сьогодні високо оцінені фахівцями як архітектурні пам’ятки своєї епохи, вони сформували неповторний образ Києва та стали візитівками столиці України.