Андрій Жованик

Андрій Євгенович Жованик народився 8 вересня 1975 року в місті Києві.

Закінчив школу № 177 в Солом’янському районі Києва. У 1997 році закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури та військову кафедру при університеті.

Будував «Метроград» у центрі Києва. 15 років працював начальником ремонтно-будівельної дільниці в Національному університеті харчових технологій, начальником будівельної дільниці заводу «Росинка». Під керівництвом Андрія Жованика виконувались оздоблювальні роботи в Театрі ляльок на схилах Дніпра. Працював інженером технічного нагляду за будівництвом у «БРСМ-Нафта» і «Сокар Україна», мав найвищу кваліфікацію інженера технічного нагляду.

На початку 1990-х брав участь у війнах у Придністров’ї та Грузії.

Добровольцем Андрій Жованик “Татарин” долучався до захисту України з 2014 року.   Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). 6-10 серпня 2014 р. в лавах «Правого сектору» брав участь у боях за с. Степанівку, біля Савур-Могили, у середині серпня 2014-го – у боях за села Амвросіївку та Многопілля.

Зима 2014-2015 рр. у лавах «Правого сектору» брав участь в боях за с. Піски.

Весна 2016 р. – бої за м. Авдіївку (позиція «Мурашник» — у лавах ОДЧ «Карпатська Січ»), позиційні бої в околицях Донецького аеропорту (в лавах «Правого сектору»).

29 червня 2016 р. під командуванням Андрія Жованика взято висоту 223 на Світлодарській дузі (Донецька обл.; у лавах «Правого сектору»). У цьому бою загинув Василь Сліпак, згодом Герой України.

У 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роках брав участь у зборах резервістів у танкових та десантно-штурмових військах, постійно навчався військової справи, зокрема закінчив курси снайперів.

З першого дня повномасштабного вторгнення Росії воював у складі ОДЧ «Карпатська Січ».

Під проводом командира Андрія Жованика за пів року повномасштабної війни захисники пройшли з боями більш як 1000 кілометрів – від Ірпеня до Чорнобиля, від Чернігівщини до Слобожанщини, Бахмут та Соледар.

Учасник боїв за Київ, Київщину (Бровари, Ірпінь, Буча, зона відчуження ЧАЕС), Чернігівщину, Харківщину, Донеччину – Бахмут і Соледар (24.02.2022 – 2.08.2022). Маючи лише автомати і напівавтомати, захищав Ірпінь, утримував об’їзну дорогу Ірпінь – Київ до середини березня (тоді вже мав і протитанкову зброю).

17-22 березня 2022 р. в районі Ічні Чернігівської області його підрозділ знищив ворожу техніку: танк, БТР і бензовоз.

У лавах ОДЧ «Карпатська Січ» тримав оборону сіл Бражківки, Сулигівки та Вірнопілля (Ізюмщина на Харківщині). У боях у Бражківці та біля Барвінкового у квітні – травні 2022 р. підрозділ А. Жованика знищив 2 танки Т80 (пройшли в тил ворога, замінували і підірвали).

Був одним із керівників оборони м. Соледара Донецької області. 2 серпня 2022 р. – останній бій. О 9:30 зведений загін під командуванням Андрія Жованика з метою знищення двох ворожих підрозділів висунувся на східний край Соледара (район заводу «Кнауф»), вступили в бій, вразили дві БМП та завдали втрат живій силі – п’ять знищених окупантів.

Загинув Андрій командиром 1-ї роти 4-ї тактичної групи 7-го центру ССО (Legio V у складі ДУК «Правий сектор»).

у прямому стрілецькому бою у місті Соледар 2 серпня 2022 року.

Могила – на Центральній алеї слави Байкового кладовища Києва в кінці праворуч, поруч із могилою Олега Куцина, командира 49-го ОСБат «Карпатська Січ».

Пошанування.

У другу річницю повномасштабного вторгнення кривавої московської імперії президент присвоїв звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ЖОВАНИКУ Андрію Євгеновичу – лейтенанту ЗСУ(посмертно). Указ Президента України №126/2024.

Нагороджений медаллю «За мужність» від ДУК «Правий сектор».

«За старанність, високий професіоналізм, зразкову дисципліну, волю до перемоги, сумлінне та бездоганне виконання службових обов’язків під час зборів з особовим складом оперативного резерву першої черги нагороджений грамотою командира частини полковника Максима Миргородського (7.07.2021)».

 

http://Автор: Nezboryma Natsia, CC BY 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=134962854

Меморіал добровольцям, які загинули за Україну. Холодний Яр. Черкаська область.

http://Автор: АрміяInform – https://armyinform.com.ua/2023/06/12/vshanuvannya-geroyiv-rosijsko-ukrayinskoyi-vijny-v-kyyevi-ta-v-holodnomu-yaru-na-cherkashhyni/, CC BY 4.0,       https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=134923251

Меморіальна дошка на школі №177, де навчався А.Жованик. Вулиця генерала Воробйова. Солом’янський район. Київ.

На фото бойовий побратим Олексій Обухов, письменник Роман Коваль, мама Олена Михайлівна Жованик, дружина Оксана Жованик.

Від імені Історичного клубу «Холодний Яр» та редакції газети «Незборима нація» 04 серпня 2022 Роман Коваль написав таке:

І знову болюча втрата! Вранці 2 серпня 2022 р. на Донеччині, під Соледаром, загинув мій давній товариш Андрій Жованик-«Татарин», товариш з 1990 року.

Андрій – легенда націоналістичного руху. З 1989 р. він був членом Спілки Націоналістичної Української Молоді (СНУМ), найрадикальнішої української організації. Потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр». Творив у Києві і ВО «Свобода» (тоді СНПУ), був, настільки пригадую, першим головою її Київської міської організації.

Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). Учасник боїв на Савур-могилі (у складі «Правого Сектора»). Вже у 2014 р. на його рахунку було 8 вбитих москалів.

З Андрія дуже важко було видобути інформацію, він не любив хвалитися своїми героїчними вчинками. Через його маломовність я і не зможу написати про нього книгу, хоч завжди хотів це зробити. І Андрію не раз про це казав, переконував, що йдеться не про похвальбу, а про фіксування історії Визвольної боротьби. А він завжди відповідав:

– Пане Романе, Ви перебільшуєте мою роль…

З 24 лютого 2022 р. Андрій – ротний «Карпатської Січі». Загинув, перебуваючи на посаді командира роти 4-ї тактичної групи ДУК «Правий Сектор».

Його кум Вадим «Зірваний» казав, що Андрій був командиром 5-го Легіону ДУК «Правий сектор». Як я зрозумів, це була горстка відважних, готових за Україну скочити хоч у пекло.

Андрій – надзвичайно хоробра людина, на таких кажуть, «безбашенний». Він міг іти в атаку на ворога зі снайперською гвинтівкою по мінному полю. Хоч це і суперечило воєнній науці, але він тоді здобув ворожі позиції. Москалі перелякались і втекли. Це був той бій, в якому загинув Василь Сліпак, його товариш…

З кінця 1980-х Андрій Жованик брав участь у десятках, а правильніше сказати, у сотнях ближніх боїв з московським ворогом. Під час Майдану, коли на Київ котили пасажирські поїзди, набиті тітушками, Андрій з горсткою своїх друзів-снумівців вийшов на станцію «Київ-Волинський», де ці поїзди призупинилися, чекаючи наказу, вийшли з ланцюгами та іншими знаряддями бою, і закликали тітушок вийти помірятися силами. Били ланцюгами їм вікна, провокували, але ті злякалися і на бій з козаками не вийшли…

А ще Андрій – така ж щедра українська людина, як сл. пам. Олег Куцин. Вони обоє ніколи не шкодували для друзів грошей та всього іншого, ніколи не рахували розмірів допомоги товаришам.

За фахом Андрій – інженер, багато років працював виконробом, часто міняв роботу, бо прямо у вічі «ваті» говорив, що вона «вата». І додавав коротко, як з «ватою» треба поводитися…

А ще Андрій – батько трьох дітей, старший Василь став кобзарем, зараз служить у ЗСУ, молодшому Богданові 16 чи 17. Їм, їхній матері Оксані та сестрі Катрусі висловлюю щирі співчуття. Висловлюю співчуття і родині Юрія Коваленка-«Сокара», який загинув з Андрієм в одному бою.

В останній нашій розмові днів п’ять тому Андрій сказав: «Маленька совєтська армія (це він так назвав українську. – Р.К.) ніколи не переможе велику совєтську армію. Але у нас зараз є шанс створити українську армію за західним зразком. І вона переможе Росію». Він розраховував на нові зразки зброї від західних країн, але під Соледаром цієї зброї було так мало…

Андрій Жованик ніколи не боявся смерті, казав, що він і так уже он стільки прожив. «Більшість моїх товаришів вже загинули або померли, навіть незручно якось жити далі». Тож він ніколи не ховався, кулі ворожі зневажав, завжди був першим в атаці…

Козакам вічна слава!

З книги Романа Коваля “Побратима мого зачепила куля вражая”

 

https://aspi.com.ua/news/kiiv/pereymenuvannya-vulici-v-kievi-na-chest-geroya-andriya-zhovanika-peticiya#gsc.tab=0

Із спогадів Івана Залізняка:

«Андрій Жованик ішов першим, коли брали ту висоту на Світлодарській дузі. Першим побачив противника і поклав двох прицільними пострілами. В тому бою загинув Василь «Міф» Сліпак, легендарний оперний співак з Франції, доброволець «Правого Сектору». Жованик поєднував бізнес, родину з трьома дітьми та війну з 90-х.

Андрій вів за собою в бою, але був теплий душею та добрий серцем. Не понтувався, не нарікав, не просив. Жованик скромно хотів долучитися до нашого руху «Суспільство майбутнього». Тепер він навіки з нами. Сяйво його слави з небес – нам дороговказ.

Коли це було нікому незрозуміло, то Андрій поїхав на початку 90-х добровольцем воювати в Абхазію та Придністров‘я. Коли це стало потрібно в 2014, то Жованик ходив на люті штурми в районі Саур-Могили. Сектор «Д». Пекло початку війни наяву. Коли всім стало страшно в лютому 22-го, Жованик ішов у бій. Атака за атакою. Диверсійні вилазки в тил. На човнах по Дніпру різали тили росіянам в Чорнобилі.

Загинув Жованик у вуличному бою за Соледар. Куля прошила серце Героя. Тоді ж прямо в серце потрапив противник і в побратима Андрія. Масштаб постаті – неможливо описати літерами. Тому я пишу довгий текст, хоча їх гірше читають. Але треба навіяти епохальність Духу козака.”

Follow by Email
YouTube
Instagram
Telegram