Асєєв Юрій Сергійович

Юрій Сергійович Асєєв (26.12.1917 – 4.10.2005)

Видатний український архітектор, вчений, дослідник історії архітектури, реставратор, мистецтвознавець. Почесний член Української академії архітектури (1992), заслужений архітектор України (1991), доктор архітектури, Лауреат державної премії України в галузі науки і техніки (1971), дійсний член Всесвітньої організації охорони пам’яток, Праведник Бабиного Яру (2001).

Народився Юрій Сергійович в місті Курську, декілька разів родина переїздила та для постійного проживання обрала місто Київ. Юрій Сергійович походить з інтелігентної родини: батько Сергій Асєєв закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, мати Ганна Дяченко навчалась на Вищих жіночих курсах.

Середню освіту Юрій Асєєв здобув у Першій зразковій трудовій школі. У 1932-1935 роках навчався у київському будівельному технікумі. У 1935 році вступив до Київського будівельного інституту, архітектурний факультет якого успішно завершив у 1941 році. Серед його вчителів були відомі зодчі В.Г. Заболотний, Й.Ю. Каракіс, П.Г.Юрченко. Найбільш цікавими були лекції Іпполіта Владиславовича Моргілевського та Сергія Петровича Гілярова, які заклали інтерес у починаючого архітектора до історії архітектури та мистецтва. Керівником дипломної роботи був Олександр Матвійович Вербицький.

Після закінчення інституту до листопада 1941 року Юрій Асєєв працював виконробом на Київській станції обслуговування автомашин.

 У 1943 -1945 роках Юрій Асєєв під керівництвом Петра Барановського проводив обстеження та фіксацію пошкоджених у роки війни пам’яток давньоруського зодчества на території України.

У 1944 – 1948 роках він працював старшим науковим співробітником Академії архітектури УРСР, яка розміщалась тоді на території Софійського заповідника. З вересня 1948 року Асєєв старший науковий співробітник Інституту теорії та історії архітектури та будівельної техніки Академії архітектури УРСР. В 1948 році захистив дисертацію. Викладав історію архітектури в Київському інженерно-будівельному інституті у 1948-1952 роках. Подальша викладацька діяльність Ю.С.Асєєва пов’язана з Київським художнім інститутом (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, НАОМА): з 1953 він старший викладач, а з 1974 року професор кафедри історії мистецтв.

Юрій Асєєв не проєктував нові будинки, не вигадував майбутнє. Основним предметом його наукової діяльності було дослідження архітектури Київської Русі. Асєєву належить більшість наукових реконструкцій церков Київської Русі, здебільшого перероблених у ХVІІ і знищених у ХХ столітті. Він відновлював старі храми, рятував минуле. Серед десятків святинь, до яких він доклався у співавторстві з однодумцями — Кирилівська церква в Києві, П’ятницька в Чернігові, Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, Золоті ворота. За його реконструкцією відтворено втрачену у 1930-х роках пам»ятку ХІІ століття – церкву Богородиці Пирогощої на Подолі в Києві (1998).

Усього розробив понад 20 наукових реконструкцій пам’яток архітектури Київської Русі. Опублікував 16 книг, монографій та альбомів, понад 260 статей з історії давньої архітектури та мистецтва України.

Основні праці: “Орнаменти Софії Київської” (1949), “Архітектура Київської Русі” (1969), “Подорож в античний світ” (1970), “Архітектура давнього Києва” (1982), “Стилі в архітектурі України”, “Мистецтво Київської Русі (1980), «Архітектура Кирилівського заповідника» (1950), «Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотографии» (1954), «Мистецтво стародавнього Києва» (1969),

«Розповіді про архітектурні скарби» (1976), «Стилі в архітектурі України» (1989).

Донька Юрія Сергійовича — Наталія Юріївна Асєєва продовжила справу свого батька, вона мистецтвознавець, член Національної спілки художників України (1986), кандидат мистецтвознавства (1980), Професор кафедри живопису Київського державного інституту  декоративно-прикладного мистецтва і дизайну.

Помер Юрій Сергійович Асєєв 3 жовтня 2005 року, похований на Байковому кладовищі.

У кожного міста є обличчя. Але час, війни, байдужість і забудови можуть стерти його до невпізнання. Юрій Асєєв не просто рятував старі храми, він усе життя відновлював і повертав Україні те, що могло зникнути назавжди — її архітектурну пам’ять, красномовну частину нашої історії.

Він був архітектором не лише за освітою — а за сумлінням, вчив нас не соромитись свого минулого, берегти і цінувати те, що створили до нас.

Використані матеріали з відкритих джерел, бібліотечного фонду Державної наукової архітектурно- будівельної бібліотеки ім. В.Г.Заболотного.