Новини,  НОВИНИ КНУБА

Борису Грінченку – 160

Цьогоріч ми відзначаємо  160-ту річницю з Дня народження Грінченка Бориса Дмитровича. Він був активним прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Псевдоніми Бориса Грінченка: Василь Чайченко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Л. Яворенко, Гречаник.

Народився Борис Дмитрович Грінченко  9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (тепер Сумська область), в родині збіднілих дрібнопомісних дворян.

З   1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання  і самому почати заробляти на прожиття.

Здобута самоосвіта дозволила Б. Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті.

Він учителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини з 1881 року до 1893. З 1881 року починається інтенсивна літературна діяльність. Багато пише, регулярно друкується в журналах та альманахах.

Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під  хмарним  небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.), «Хвилини» (1903р.).

З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві.

За час роботи у земстві Б. Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

Борис Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Будучи справжнім патріотом він видає «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901 р.).

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словника української мови» (1907—1909 рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

Підірване задавненим туберкульозом  здоров’я письменника (наслідки харківського  ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малолітнього сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії.

6 травня 1910 року Грінченко помер в м. Оскендалетті. Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

Кобзар Алла, доцент кафедри мовної підготовки і комунікацій

Follow by Email
YouTube
Instagram
Telegram