Чепелик В.В.

Чепелик Віктор Васильович (14.03.1927 – 14.05.1999)

Український архітектор, науковець, педагог, історик архітектури, професор КНУБА, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, член спілки архітекторів України.

Віктор Васильович народився в Києві, в родині з давніми художньо-ремісничими традиціями у 1927 році. Вчився у школі № 95 міста Києва до сьомого класу. Навчання перервала війна. Був учнем, потім працював маляром на будівництві. Після війни (1944-1948) навчався у Київському технікумі цивільного будівництва на архітектурному відділенні, котрий закінчив з відзнакою і був рекомендований для подальшого навчання в інституті. В ті роки віктор Чепелик багато малював, став захоплюватись віршуванням, прозою, драматургією.

З 1948 по 1954 роки навчався в Київському інженерно-будівельному інституті. Його вчителями були професори М.Сєвєров, В.Леонтович, І.Кириєнко, доценти Й.Каракіс, В.Онащенко, Ю.Асєєв, інші. Ще в студентські роки виконував ряд наукових робіт, виступав з доповідями на студентських наукових конференціях.Після захисту дипломної роботи був рекомендований до аспірантури.

 Навчався в аспірантурі у 1954-1957 роках на кафедрі архітектурного проєктування КІБІ під керівництвом професора Я.А. Штейнберга. Хотів для своєї роботи взяти тему, яка його дуже цікавила – про пропорційні залежності в народній архітектурі. Але науковий керівник переорієнтував Віктора Васильовича на «вічну» тему про житло. Так з’явилась тема по робітничим гуртожиткам.

В 1964 році Чепелик захистив кандидатську дисертацію на тему «Архитектурно-планировочные решения жилых домов для одиноких и малосемейных».

За роки навчання в аспірантурі підготував низку наукових робіт, серед яких:

• «История жилищной архитектуры»
• «Некоторые вопросы решения архитектуры малоэтажных зданий общежитий для рабочих в УССР»
• -«Пропорційність в українській народній дерев’яній архітектурі».

З 1958 року викладав на кафедрі архітектурного проєктування. Спочатку читав курс лекцій «Радянська архітектура». З цієї дисципліни підручника не існувало, тож В.Чепелику довелось самостійно опрацьовувати матеріал та розробляти конспект лекцій, який слугував студентам посібником.

А в 1960 році така ж ситуація виникла з курсом лекцій з античної архітектури.

В 1965 році Віктора Васильовича призначили заступником декана архітектурного факультету. Це забирало багато часу, не лишаючи його для наукової роботи. Читав лекції, проводив практичні заняття, після занять проводив архітектурні диспути про творчість видатних архітекторів, керував науковими роботами студентів.

В 1972 році В.В.Чепелику було присвоєне вчене звання доцента. В тому ж році під час реорганізації він разом з іншими викладачами переходить працювати на кафедру основ архітектури, яку тоді очолював В.Савченко.

З молодих років визначив мету свого життя  – жодного дня без роботи над питаннями історії української архітектури. Починаючи ще з 1945 року увагу Віктора Чепелика почав притягувати український архітектурний стиль. Він активно його вивчав, збирав матеріали про творчість видатних митців нашої архітектури. Для цього проводив обміри і аналіз багатьох пам’яток українського архітектурного стилю в Києві, Полтаві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Львові, а також на Полтавщині та Чернігівщині. Цей матеріал ліг в основу багатьох статей, які за радянських часів видавати було вкрай складно через протидію влади. Він встиг зробити обміри та ескізи багатьох об’єктів, що характеризувалися національною своєрідністю, та з часом були цілеспрямовано знищені.

В.В.Чепелик не шукав для себе керівних посад та визнання, віддаючи перевагу виключно науковій роботі над історією архітектури та викладанням її студентам. Любив бути усамітненим і працювати за письмовим столом, був дуже вимогливим до себе.

В кінці 1970-х та у 1980-ті роки деяка лібералізація для теми української архітектури дещо відкрила перспективу у спеціалізованих друкованих виданнях.

Вдалося видати:

• Нарис «Київський осередок розвитку архітектури народного стилю»
• Цикл нарисів «Українська архітектура» з малюнками автора. Спочатку ці нариси друкувались в інститутській газеті «За будівельні кадри», а потім протягом двох років з номера в номер в журналі «Українська культура», а ще пізніше їх надрукував часопис «Визвольний шлях», що видавався діаспорою в Лондоні.

З відновлення незалежності України у 1991 році інтерес до маловідомих сторінок нашої історії та культури підсилився. Тож, були видані нариси «Пам’ятки архітектури українського модерну», цикл статей «Український стиль в архітектурі шкіл».

Віктор Чепелик не ставив собі за мету захист докторської дисертації, хоч матеріалів досліджень у нього було на декілька докторських робіт – не хотів витрачати час на бюрократичні процедури. Але за великий вклад в архітектурну науку, в 1987 році В.В.Чепелику було присуджено звання професора, він був обраний дійсним членом Академії архітектури України.

Упродовж майже всього життя переймався малюнком і акварельним живописом, напрацював близько 1000 робіт на історичні, пейзажні та архітектурні теми, хоча дуже мало їх виставляв. Також розробляв ілюстративний демонстраційний матеріал для лекцій, особисто вручну малюючи ілюстрації (плани, розрізи, деталі, фасади, перспективи пам’яток архітектури) та графічні плакати до тематичних позаурочних лекцій про національну українську та сучасну зарубіжну архітектуру. За свідченням студентів та аспірантів, розробляв проекти пам’ятників та архітектурних меморіалів на честь національних героїв, зокрема героїв Крут, в часи, які не давали надії на їх оприлюднення та втілення.

Сам Віктор Васильович визнавав, що було опубліковано лише десяту частину всього, що було опрацьовано та написано.

 «Я з жалем констатую, що мій творчий доробок є подібним до айсберга, в якому видимою для світу є лише 1/10 частина, а 9/10 лишаються схованим від ока людського якщо не під водою, то в шухлядах письмового столу без найменшої надії на те, що їх колись доведеться показати людям», – писав В.В.Чепелик у своїй автобіографії, – «В своєму житті, навчанні і творчій праці мені пощастило зустрічатись з багатьма видатними архітекторами, істориками мистецтва і архітектури. Завжди я намагався в них вчитися тому цінному, що мені здавалось важливим…..не у всьому був вдалим учнем, бо те, що я зробив, здається далеким від довершеності їх творів і тому вони для мене і надалі залишаються недосяжними взірцями не лише мистецької творчості, але й свідомого громадського слугування Рідному Краєві і нашому Народові».

14 травня 1999 року у віці 72 років пішов з життя Віктор Васильович Чепелик – справжній патріот України, вчений, педагог. Похований на байковому кладовищі.

Залишив після себе 180 наукових праць, біля 40 навчально-методичних матеріалів і посібників, 9 розроблених ним навчальних програм підготовки архітекторів. Остання стаття, яку написав Віктор Васильович перед смертю, була стаття про його вчителя Й. Каракіса: «Йосип Каракіс: Творчість в лещатах тоталітарної доби».

Головною метою Віктора Васильовича було видання фундаментальної праці «Український архітектурний модерн», яку він ретельно готував впродовж 50 років, але не встиг видати за життя. Ця унікальна книга вийшла завдяки дружині В.В.Чепелика, яка стала її упорядником.

Книга В.В.Чепелика «Український архітектурний модерн», 2000 рік:

https://www.flickr.com/photos/alexander_volok/albums/72157720108488592/

Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел, а також книги О.С.Слєпцова «Віктор Чепелик. Архітектор. Дослідник. Педагог».