Химич Юрій Іванович
Юрій Іванович Химич (12.04.1928 – 23.07.2003)
Заслужений художник та архітектор України, заслужений діяч мистецтв УРСР (1990), член Національної спілки художників України (з 1962 року), член національної спілки архітекторів України (з 1955 року).
Видатний український майстер архітектурного пейзажу ХХ століття, архітектор, художник-графік, педагог, вважається одним з кращих художників-акварелістів.
Серед архітекторів його вважали художником. Серед художників – архітектором.У своїй педагогічній практиці він завжди акцентував увагу на те, що ці два поняття взаємозалежні.
Творчість Химича поділяють на три періоди: ранній, в якому художник малює реалістичні акварелі, шістдесяті – час пошуку і змін, та зрілий період, коли художник повертається до реалізму, однак реальність яку він зображує набуває нового, символічного характеру.
Юрій Химич народився в Кам’янець-Подільському в родині службовців – батько працював інженером на цукровому заводі, мати була вчителькою. Ще в школьні роки Юрій проявив свої таланти – співав у шкільному хорі, писав вірші, малював. По закінченню війни його родина переїздить до Києва, батьку виділили кімнату в комунальній квартирі. Юрій Химич закінчив школу із золотою медаллю та опинився на роздоріжжі, ажде він однаково обдарований в малюванні, поезії та музиці…Перед вступом до вищого навчального закладу він показав свою малюнки відомому українському художнику Олексію Шовкуненку, який порадив вступати на архітектурний факульте. Отже, у вересні 1945 року Юрій Химич став студентом Київського інженерно-будівельного інституту. Під час навчання улюбленим педагогом був відомий аквареліст, завідуючий кафедрою рисунку і живопису Михайло Штейнберг. Завдяки йому архітектурні мотиви стали улюбленою темою.
Після закінчення інституту проходив службу в армії (1950-1954) – на будівництві в Криму. Весь свій вільний час віддавав творчості. Саме в той час з’являється серія акварельних робіт – київські та кримські пейзажі. Перші виставки пройшли у Севастополі, Києві, були високо оцінені знаними художниками Тетяною Яблонською та Михайлом Дерегусом. Справили вони гарне враження на Володимира Заболотного, який згодом запросив Юрія Химича працювати в інститут монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР.
Навчався в аспірантурі Академії архітектури України (1955-1958 роки). Юрій Іванович згадував: «Дисертації своєї я не написав, а промалював (про це не жалкую). Я не став кандидатом, зате багато і цілеспрямовано малював».
З газети “Радянська Україна”, 1972 рік
У 1957 – 1964 роках як старший художник відділу історії українського мистецтва Академії будівництва і архітектури УРСР Юрій Химич фіксував історичні та архітектурні пам’ятки, замальовував їх інтер’єри, знімав копії монументальних розписів, мозаїк та ікон під час відряджень по різних куточках України.
Саме наприкінці 1950-х років він здобув славу одного з найкращих акварелістів свого часу з витонченим почуттям колориту та віртуозною технікою, а його неймовірні міські пейзажі яскраво виділялися неповторним стилем.
З 1964 року викладав рисунок і живопис у Київському інженерно-будівельному інституті (тепер – КНУБА) та Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Химич був великим педагогом і розумів, що лише власним прикладом можна запалити студента. Студенти розповідали, що Юрій Іванович мав тонке почуття гумору, любив розіграші і сам охоче їх влаштовував.
Юрій Іванович з гордістю згадував: «Мої учні працюють досить успішно головними архітекторами міст, художниками, реставраторами, мистецтвознавцями. Багато з них мають заслужені звання, лауреати державних премій».
Помер художник 23 липня 2003 року в Києві у віці 75 років.
Сповідуючи ідеї багатьох митців-шестидесятників, художник у часи радянського тоталітаризму малював старовинні київські церкви та пам’ятки. Художник продовжував популяризувати у своїй творчості об’єкти старовинної духовної спадщини та зберігати у пам’яті для майбутніх поколінь унікальні пам’ятки історії та культури. Кропітку працю митця не сприймала радянська влада. Свого часу не побачив світ «Альбом пам’яток України» з ілюстраціями Юрія Химича, було знищено не один тираж листівок з церквами роботи художника, а на тих, що були дозволені для видання автора змушували замальовувати хрести…
Великий інтерес до творчості митця прокинувся у часи незалежності.
Творчість Химича високо цінують історики архітектури та мистецтвознавці. Його роботами ілюстрували книжки про архітектуру України. Особливо цінують роботи митця українські реставратори, бо саме завдяки Юрію Химичу у радянські часи було розширено перелік архітектурних споруд, в тому числі і церковних, які мають важливу історичну цінність та доповнено новими об’єктами, над якими виникала загроза можливого знесення.
Юрій Химич був неймовірно працездатним – за понад п’ятдесят років творчої діяльності він створив біля 20 тисяч графічних і живописних робіт. В останні роки життя до митця прийшла справжня слава: його роботи стали популярними серед консулів та дипломатів. Його акварелі прикрашають чимало сучасних дипломатичних установ та зберігаються в музейних та приватних зібраннях в України і за кордоном.. Триптих Юрія Химича “День незалежності” прикрашає одну із стін американського Капітолію.
На думку мистецтвознавців, його творчість є самостійним, оригінальним і масштабним художнім явищем, значення якого для сучасного українського мистецтва ще належить усвідомити.
https://vechirniy.kyiv.ua/news/51582/
https://day.kyiv.ua/article/naprykintsi-dnya/meta-moyeyi-tvorchosti-spilkuvannya
https://antikvar.ua/klyuchi-ot-goroda-himich/
Син Юрія Івановича – Михайло Юрійович Химич успадкував від свого батька здібності та інтерес до мистецтва. Він відомий київський художник, учасник виставок іконографії та релігійного мистецтва, у 2000 році був удостоєний Премії імені М.Дерегуса за кращу роботу – серію ліногравюр “Біблійські сюжети”.
Із спогадів Михайла Химича про батька: “Він був феноменальною людиною. Прекрасною, світлою та теплою людиною, мені далеко до нього. Талановитим педагогом, графіком. Крім того, у нього було неймовірне художнє чуття; дуже тонкий слух; розуміння усіх, хто малює; дуже широкі горизонти. Мій батько відчував талановиту людину, як-то кажуть, нюхом. Мене це завжди дуже вражало”.
«Батько постійно щось викладав, вів неймовірну кількість годин в будівельному інституті, пізніше – в художньому. Відносився до студентів дуже суворо. Батька відрізняла максимальна вимогливість не тільки до якості, а й кількості робіт. Він змушував багато працювати. Якщо це була літня практика – то рано прокидатись. Але студенти, незважаючи на це, його любили, після випуску багато з них регулярно телефонували, вітали із святами…»
