Ігнащенко А.Ф.
Ігнащенко Анатолій Федорович (28.01.1930 – 5.04.2011)
Український архітектор, художник-монументаліст, Почесний дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (2006), член-кореспондент Академії архітектури України (з 1995 року). Заслужений діяч мистецтв України (2000), народний художник України (2010).
Народився 28 січня 1930 року в селі Захарівцях Хмельницької області. Батько був військовим, загинув на фронті. Дід по батькові був ромом, мати – полька.
Мама про молодшого сина Анатолія казала, що він талановитий і неодмінно стане знаменитим. Тяга до малювання у нього проявилась з дитячих років, він малював на будь-якому шматочку паперу, на стіні.
У роки війни зовсім юний 12-річний Анатолій вже був годувальником у родині: малював копії відомих картин та обмінював їх у односельців на продукти.
Після війни вступив на архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Його педагог Йосиф Каракіс помітив у хлопця неабиякі здібності. З п’ятдесяти студентів він обрав трьох найталановитіших – Анатолія Ігнащенка, Віктора Некрасова, і Валентина Єжова. Домовився в деканаті, щоб ці його студенти вільно відвідували навіть обов’язкові дисципліни. Запросив хлопців до себе додому і почав привчати юнаків творити. Залучив і до участі у міжнародних конкурсах бо вважав, що, лише змагаючись з найкращими художниками світу, можна відчути свій рівень і дізнатися про свій рейтинг.
У 1953 році успішно закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту.
З 1953 по 1960 рік працював у проєктному інституті «Укрдіпрошахт», у 1960 – 1963 роках — архітектор науково-дослідного інституту експериментального проєктування, у 1963 – 1964 роках — архітектор «УкрНДІпроект». З 1964 року по 1966 рік — головний архітектор проєктного інституту «УкрНДІПмістобудування», у 1966 – 1969 роках — експерт художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР.
У 1969 – 1976 роках перебував на посаді архітектора художнього фонду Спілки художників УРСР. У 1976 – 1990 роках — архітектор-художник об’єднання «Художник» художнього фонду УРСР. З 1990 року на творчій роботі.
Київський зодчий відомий не тільки в нашій країні, а й у багатьох країнах світу. Став співавтором численних пам’ятників, монументів, меморіальних комплексів в Україні і за кордоном – усього понад 280 творінь.
Анатолій Ігнащенко має звання маестро архітектури, котре йому присвоїла Академія красних мистецтв Франції за пам’ятник Василю Порику в Нормандії, споруджений в рамках ЮНЕСКО.
Серед його робіт пам’ятники:
Лесі Українці (Київ, Маріїнський парк; Ялта; місто Саскатун, Канада)
Івану Котляревському (Київ)
Олександру Довженку (смт Сосниця, Чернігівська обл.)
Максиму Березовському і Дмитру Бортнянському (Глухів)
Семену Гулаку-Артемовському (Городище)
Івану Франкові (місто Вінніпег, Канада)
Т. Г. Шевченку (Нью-Йорк, США; Ашхабад; Париж; Білий Бор, Польща)
Богдану Хмельницькому (Хмельницький)
Марії Заньковецькій (Київ)
Гобелен «Чумацький шлях» 12×4 м у музеї Івана Франка в Канаді (м. Вінніпег)
Меморіальні комплекси «Бабин Яр» у Києві та «Савур-Могила» на Донбасі, «Голодомор 33» в Лубнах.
За пам’ятник Лесі Українці в Києві, створений разом зі скульпторкою Галиною Кальченко, став Лауреатом Національної Шевченківської премії у 1974 році.
Проект музею Миколи Островського в Шепетівці увійшов у десятку кращих дизайнерських робіт світу.
У Трипіллі Київської області він спорудив комплекс, представлений на Державну премію України в галузі архітектури.
В нашій столиці, окрім меморіалу «Бабин Яр», авторству архітектора А.Ігнащенка належать пам’ятник Котляревському, архітекторам Заболотному та Альошину, монумент убієнним священикам, елементи станції метро «Дніпро».
В Музеї Леніна (тепер «Український дім») Анатолій Ігнащенко керував оформленням інтер’єрів, залучаючи різних художників, скульпторів та інженерів. Окрім рішення про заміну паркетних підлог на гранітні, художня група зробила вітражі, розписні куліси головної конференц-зали та рішення музейної експозиції.
Одним із останніх задумів Анатолія Ігнащенка була циганська кибитка над Бабиним Яром, де за свідченням очевидців нацисти першими стратили саме ромів. Його кам’яна кибитка з навіки вгрузлими у землю з колесами була знищена, її шматочками вимостили вулицю. Він потім створив нову кибитку з корабельної сталі, її встановили в Кам’янці-Подільському на скелі над річкою Смотрич – у центрі Європи. Вже у 2016 році кибитку передали в Київ для встановлення в Бабиному Яру, як і хотів автор.
Ще під час планування монументу в Бабиному Яру у Анатолія Ігнащенка виник задум зробити меморіальні комплекси у всьому світі під назвою «Рани Землі». Він задумував їх створити в японському місті Хіросіма, американському Перл-Харборі, іспанській Гренаді, а також в Італії, Чилі, в концтаборах Європи, на місцях бойових дій Ближнього Сходу. Щоб лазерні промені з епіцентру місць трагедії було видно з космосу, а з літака — червоні плями, ніби просяклі кров’ю. Але цей задум зодчому вже не судилося втілити…
Нагороджений орденами Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2006), «Знак Пошани» (1982).
З 1978 року майстерня зодчого була неподалік проспекту Перемоги. Над головою по стелі й по стінах були розвішані проекти, їх близько 300. На другому поверсі майстерні розміщена колекція подарунків – велика повість про поїздки до різних куточків світу.
Помер Анатолій Федорович Ігнащенко 5 квітня 2011 року на 82-му році життя. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 42).
Із спогадів давнього друга, скульптора Миколи Рапая: «Гра була в системі Толіного сприйняття. Він все життя грав, і в творчості також. Він притримувався думки, що до творчості не можна відноситись серйозно. Творити треба легко, натхненно, з посмішкою… У Толі було присутнє легке і одночасно глибоке відношення до творчості, контактність, товариськість і добре ставлення до людей.»
https://fakty.ua/ru/130932-skonchalsya-ukrainskij-arhitektor-anatolij-ignacshenko
Меморіал “Голодомор-33” у Мгарському монастирі (Лубни), 1993 рік
Музей в місті Шепетівка увійшов у десятку кращих дизайнерських робіт світу
Скульптура на станції метро “Дніпро”, Київ
Монумент Тарасові Шевченку в Парижі на бульварі Сен-Жермен
пам’ятник Івану Котляревському
пам’ятник Лесі Українці в Києві
пам’ятник Олександрові Довженко в Сосниці
Анатолій Ігнащенко створив циганську кибитку з корабельної сталі, її встановили в Кам’янці-Подільському на 60-метрових опорах на скелі над річкою Смотрич – у центрі Європи. Вже у 2016 році кибитку передали в Київ для встановлення в Бабиному Яру, як і задумував автор.
Пам’ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки не був першим пам’ятником поетесі в українській столиці, адже ще 1965 року було встановлено паркову скульптуру Лесі Українки в Міському саду навпроти Маріїнського палацу. Ії архітектором також був Анатолій Ігнащенко, скульптор – В.Бородай. Оскільки паркова скульптура не відповідала задуму вшанування величі поетеси, було ухвалено встановити більший за розмірами й у велелюднішому місці пам’ятник. Відтак, 3 вересня 1973 року було урочисто відкрито пам’ятник Лесі Українці на однойменній площі.
Пам’ятник Лесі Українці на одноіменній площі в Києві, його оточували спеціально висаджені дерева, привезені з батьківщини поетеси.
Загальна висота пам’ятника становить 10 метрів.
Пам’ятник Лесі Українці в Маріїнському парку в Києві.
Пам’ятник встановлено в 1965 р. Постать заввишки 3.4 м відлита з бронзи і встановлена на невеликому гранітному подіумі.
https://www.l-ukrainka.name/uk/Gallery/Monuments/1965Kyiv.html