Корноухов М.В.

Корноухов Микола Васильович (1903-1958)

Доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри будівельної механіки (1934-1958), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1954), дійсний член Академії наук УРСР (1951), лауреат Сталінської премії.

Микола Васильович Корноухов народився в 23 жовтня 1903 року в місті Ніжин Чернігівської губернії. Його батько, Василь Федорович, був філологом та працював вчителем гімназії, а пізніше – вчителем мови і літератури в школі.

В 1920 році  М.В.Корноухов закінчив шість класів чоловічої гімназії і ще два роки навчався індустріальному технікумі в місті Лубни Полтавської губернії.

Блискучі його здібності в галузі математики виявились в ранньому віці, і в 15 років був кваліфікованим репетитором. В 1922 році Корноухов вступив на факультет інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту. На його подальший розвиток вплинули лекції професора К.К.Симінського з будівельної механіки та Є.О.Патона, який читав курс мостів і керував проєктуванням.

В 1928 році він закінчив КПІ, блискуче захистивши дипломну роботу «Природа дополнительых напряжений в элементах мостовых ферм», виконану під керівництвом Євгена Оскаровича Патона. Деякий час працював інженером-проєктувальником в Управлінні будівництва великих мостів та одночасно навчався в аспірантурі КПІ на кафедрі споруд.

Робота Корноухова у вищій школі розпочалася з 1929 року, коли він був призначений викладачем будівельної механіки в КПІ. А вже в 1931 році був запрошений керівником кафедри будівельної механіки професором О.А.Уманським до Київського інженерно-будівельного інституту, де працював все своє життя спочатку доцентом, згодом професором, а з 1934 року завідувачем кафедрою будівельної механіки.

«В свої лекції Микола Васильович завжди вносив багато нового, вони були цікавими і яскравими, ясними і зрозумілими. Відношення до студентів відзначались м’якістю, душевністю, особливим теплим колоритом. Він умів поєднувати ці властивості з високою вимогливістю і відповідальністю», – так характеризував лекції Корноухова його студент, а потім доктор технічних наук Д.В.Вайнберг.

За підготовку кадрів для будівельної промисловості Миколу Васильовича в 1940 році було відзначено Наркомбудом СРСР. Кафедра будівельної механіки невипадково набула широкого визнання.

В лютому 1939 року М.В.Корноухов був обраний членом-кореспондентом Академії наук Української РСР.

Основні етапи наукової творчості Корноухова були тісно пов’язані з Інститутом будівельної механіки Академії наук УРСР, де він працював починаючи з 1935 року спочатку старшим науковим співробітником, потім керівником групи, а в 1940-1944 роках був директором інституту. З 1944 року Корноухов очолював відділ стійкості конструкцій в цьому ж інституті. Характерною рисою наукової діяльності М.В.Корноухова був постійний тісний зв’язок його досліджень з потребами інженерної практики. В післявоєнні роки відділом під керівництвом Корноухова були виконані певні великі дослідження для потреб промисловості країни. Серед них розрахунки для будівництва Каховської ГЕС, Київського міського мосту, розрахунки елементів гідротехнічних споруд.

В 1949 році Микола Васильович Корноухов опублікував велику монографію «Прочность и устойчивость стержневых систем», за яку в 1950 році був удостоєний звання лауреата Сталінської премії, а в травні 1951 року його обирають академіком Академії наук УРСР.

Основні дослідження М.В.Корноухова належать до одного з важливіших розділів будівельної механіки – проблеми стійкості споруд. Запропоновані ним методи застосовуються в практиці проєктування різних інженерних споруд.

Заслуги Миколи Васильовича як видатного вченого і педагога, його душевні якості здобули йому науковий авторитет і любов учнів та співробітників. Уряд високо оцінив заслуги Корноухова. В травні 1954 року він був нагороджений орденом Леніна, в листопаді того ж року йому було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки Української РСР.

Меморіальна дошка на кафедрі будівельної механіки в головному корпусі КНУБА

Меморіальна дошка на будинку по вулиці Пирогова, де розміщувався Київський інженерно-будівельний інститут 

Микола Васильович помер 2 червня 1958 року на 55 році життя. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Газета “Архітектура і будівництво” №13-14, листопад 2003 року

Follow by Email
YouTube
Instagram
Telegram