Кричевський В.Г.

Кричевський Василь Григорович (31.12.1872 – 15.11.1952)

Український архітектор, художник, графік, заслужений діяч мистецтв, професор, член правління Спілки архітекторів України, доктор мистецтвознавчих наук (1939), заслужений діяч мистецтв (1940), автор  державного герба Української Народної Республіки.

Митець працював і творив у 1800–1900 роках, в часи бурхливого відродження національної свідомості, культури й політичного життя українського народу. Він неабияк вплинув на розвиток мистецтва й культурного життя України у XX столітті.

Народився Василь Кричевський в селі Ворожба Харківської губернії (нині місто Сумської обл.). Його батько Григір був повітовим земським фельдшером, мати Прасковія – домогосподаркою, а дітей в родині було вісім, Василь – найстарший. З дитячих років він почав малювати, а також захоплювався співом і музикою. Середню освіту здобув у Ворожбянській двокласній школі, згодом – у школі села Нижня Сироватка.

1885 року Василь вступив до Харківського технічного залізничного училища і вже студентом почав підробляти кресленням фасадів. Креслення Василя побачив архітектор, професор Харківського технологічного інституту Сергій Загоскін і взяв юнака до себе технічним помічником, поселив у себе в родині, навчав, а згодом допоміг із першим місцем роботи в Міській управі.

Після закінчення училища (1887 р.) він став «молодшим техніком» технічного відділу міської управи. Досить швидко став помічником іншого службовця міської управи – М. Бабкіна, який доручав В. Кричевському робити нескладні проекти. Одночасно відвідував лекції професорів Д. Багалія і Є. Рєдіна в Харківському університеті.  Працює помічником міського архітектора.

Через кілька років Василь Кричевський уже був архітектором-профі, збудував у Харкові і власний будинок, де оселився з першою дружиною Варварою і двома синами. А паралельно писав з натури етюди аквареллю, в Харкові і в рідному селі.

Проте приголомшливим мистецьким враженням, з якого розпочався живописець Василь Кричевський, став Крим. Саме звідти, з Алушти, 1897 року він привіз цикл акварельних пейзажів, які наступного року виставив спочатку в Харкові, а потім повіз на виставку до Петербурга. Тут він спробував вступити до Академії мистецтв, яку закінчив його брат Федір, проте викладачі, побачивши рівень робіт молодого художника, відрадили – Академія вже мало що могла йому дати.

Протягом 1893-1903 рр. молодому архітектору пощастило працювати в майстерні академіка архітектури О. М. Бекетова, де «він пройшов хорошу практичну школу архітектора-зодчого». В. Кричевський брав участь у спорудженні таких відомих харківських громадських будівель, як Земельний банк, будинок О. і А. Бекетових, особняк Д. Алчевського, Азовсько-Донський банк, Торговельний банк, особняк М. Соколова, будівля судових установ, міська публічна бібліотека, особняк А. Залеської та ін.

У 1902 р. Василь Григорович взяв участь у конкурсі на проект Полтавського земського будинку. У 1903 р. на запрошення Полтавського земства він переїжджає в Полтаву. Влітку цього ж року було проведено ще один конкурс на проект земського будинку. Проект В. Кричевського, виконаний в українському стилі, був визнаний найкращим.

По завершенню робіт перші 12 років будинок був адміністративно-музейною спорудою. А 1920 року його віддали під Центральний пролетарський музей Полтавщини. Під час Другої світової війни Полтава була окупована. Відступаючи, загарбники підпалили будівлю. Вогонь знищив мансардний і частково другий поверхи будинку.

Кілька років потому будинок відновили. Проєкт відбудови розробив Київський художній інститут під керівництвом найближчого помічника й учня Кричевського Петра Костирка.

Улітку 1907 р. В. Кричевський переїхав до Києва. Тут він набув нових знань та досвіду: працював художником у театрі М. Садовського, виконував замовлення на проектування, оформлення фасаду та інтер”єрів будинку члена Київської міської управи, завідував відділом декоративного мистецтва журналу «Искусство и печатное дело», працював художником і мистецьким керівником килимарської майстерні Варвари Ханенко.

У 1914 р. працював у Опішні на Полтавщині, досліджуючи опішнянську кераміку, а також сам працював за гончарським кругом, займався випалом кераміки, багато експериментував.

На фото засновники Української академії мистецтв. Стоять (зліва направо): Нарбут, Василь Кричевський, Бойчук. Сидять (зліва направо): Маневич, Мурашко, Федір Кричевський, Грушевський, Стешенко, Бурачек. Грудень 1917 року.

З початком Першої світової війни призваний до лав армії як резервіст. За час служби В. Кричевський «виконав кілька архітектурних проектів, з яких три були призначені безпосередньо для потреб армії. Це проект церкви для військового табору коло Прилук, солдатських казарм у Ромнах та іконостасу для домової церкви Київського кадетського корпусу.

Його другою дружиною стала колега – художниця й етнограф Євгенія Щербаківська, в січні 1918-го в Кричевських народилася дочка Галина.

Після Лютневої революції і проголошення в Києві Центральної Ради Василь Кричевський став одним із засновників, першим ректором та професором Української академії мистецтв. Пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві (Державна Академія Мистецтва).

Багато років збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні.

Коли взимку 1918 року більшовицькі загони, перейшовши Дніпро, почали обстрілювати центр міста, один з перших запалювальних снарядів влучив у мансарду будинку Михайла Грушевського на вулиці Паньківській, де жив Василь Кричевський. Художник встиг вискочити на вулицю з родиною, тримаючи на руках дочку-немовля. Все решта – його власні роботи й величезна колекція предметів мистецтва, майно і житло – згоріло вщент. Унікальна колекція старожитностей Крочевського мала 80 килимів 17-18 століття, зокрема унікальний килим із гербами гетьмана Полуботка, 500 фрагментів скла з часів Київської Русі, опішнянська кераміка, срібні келихи, старовинні портрети. Крім цього, в пожежі згоріло близько 150 картин самого В.Кричевського.

До осені родина жила в підвалі Історичного музею, і Василь Григорович, морально знищений, майже не виходив на вулицю. З депресії його витягло не зовсім звичне мистецьке замовлення від старого друга Михайла Грушевського, тепер президента Української народної республіки. Художник мав терміново – за тиждень! – розробити державні символи УНР: великий і малий герби, проекти великої і малої державної печатки і ратифікаційних грамот.

Так Василь Кричевський намалював український тризуб, актуальний у геральдиці досі. Розробив він і ескізи грошових одиниць республіки, але надрукувати встигли тільки купюру у дві гривні: німецькі війська скинули уряд УНР, влада перейшла до гетьманату Скоропадського.

Коли 1919 року повернулися більшовики, Кричевський перебував у Полтаві, викладаючи в Художньо-Керамічному інституті, – і відмовив революційному матросу надати йому зал під зібрання. Професора заарештували і готувалися розстріляти, але студентська громада відстояла його. Потім було ще два арешти, та художнику фантастично щастило.

Від 1922 р. звертається до викладання: ініціатор створення Українського (Київського) архітектурного інституту НАОМА, викладає там у 1922—1941 роках, завідувач кафедрою, професор (1922), доктор мистецтвознавства (1939).

В 1930—1936 роках викладач кафедри архітектурного проектування Київського інженерно-будівельного інституту (КНУБА), організатор та керівник секції малюнку та живопису (від 1934 р. кафедри рисунку та живопису КНУБА). Серед його учнів був Йосип Каракіс.

В жахливі 1930-ті роки Кричевський вижив, перейшовши до кінематографа. Керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» та «Звенигора» в 1925—1927 роках. У 1935—1936 роках оформив фільм «Назар Стодоля», «Свіччине весілля», в 1937 році —«Устим Кармелюк» та  перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок».

Навесні 1933 р. відбувся конкурс на складання проекту пам”ятника і проекту меморіального музею на території державного заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» (оголошений ще навесні 1931 р.). До реалізації було прийнято проект В. Кричевського та П. Костирка. Також В. Кричевський виконав проект «План хати на могилі Шевченка». Наприкінці 1933 р. було виконано підготовчі роботи, а в квітні 1934 р. розпочато спорудження приміщення музею. Завершено усі будівельні роботи в 1936 р., внутрішнє оформлення – в 1937 р. Відкриття Шевченківського меморіалу відбулося у червні 1939 р. Це була «остання здійснена архітектурна споруда Кричевського».

Наприкінці 1938 р. В. Кричевський виконав ескіз гобелена на Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москві, а в 1939 р. керував оформленням Українського павільйону на ВДНГ в Москві.

У 1939 р. В. Кричевському присвоєно вчений ступінь доктора мистецтвознавчих наук без захисту дисертації, а в 1940 р. уряд УРСР присвоїв йому звання заслуженого діяча мистецтв.

У 1940 році у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.

У 1941 році в Одесі відбулась персональна виставка Василя Кричевського, де було представлено близько тисячі його робіт. Всі вони зникли під час Другої світової війни.

Коли розпочалась війна у 1941 році, Василя Кричевського – поважного професора, митця, авторитета у живопису, архітектурі й кіно – мали евакуювати, але через хворобу дружини він залишився в окупованому Києві. На початку вересня 1943 р. він переїхав до м. Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. У зв”язку з тим, що радянська влада переслідувала людей, які залишилися в окупації, у березні 1944 р. родина Кричевських змушена була переїхала до с. Лабова, згодом – до Братислави, потім – до м. Бад-Кісінген, Марбурга, Бжецлава тощо. У липні 1945 р. Кричевські перебралися до Парижу, де близько восьми місяців мешкали у М. Кричевського – старшого сина В. Кричевського від першого шлюбу.

Після завершення війни у Радянському Союзі Кричевський уже був ворогом народу, а його ім’я активно почали викреслювати з історії українського мистецтва. Наслідки цієї діяльності, власне, і пришвидшили смерть Василя Григоровича.

З 1949 року В.Кричевський переїхав на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела),  де й помер 15 листопада 1952 року.

Помер, прочитавши в емігрантській газеті, що його ім’я заборонили згадувати в Україні. До 1970-х років його не згадували, лише протягом останніх десятиліть відновили пам’ять і почали вшановувати видатного митця України, що започаткував стиль «український модерн».

 Через деякий час відбулося його перепоховання на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

https://www.ukrainer.net/vasyl-krychevskyy/

https://vufku.org/names/vasyl-krychevskyi/

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/12/1873-narodyvsya-vasyl-krychevskyy-hudozhnyk