Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка. Архітектор М.П.Буділовський
Буділовський Михайло Петрович (Пейсахович) народився 12 лютого 1928 року в місті Радомишль Житомирської області. У 1944-1947 роках навчався в київському училищі прикладних мистецтв. Після училища вступив до Київського інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет. Навчався у Йосипа Каракіса.
«Серед наших викладачів було декілька помітних конструктивістів, які були змушені залишити практику та викладати. Серед них – Сєвєров та Каракіс – різко виділялись своєю культурою та багатими пізнаннями в галузі мистецтва. На лекції Каракіса стікався увесь інститут. Він навіть зовнішністю відрізнявся – елегантний, інтелігентний.», – із спогадів Михайла Буділовського про роки навчання в КІБІ.
М.Буділовський став ініціатором «листа тринадцяти» на захист свого вчителя. Було це у 1951 році, коли Йосипа Каракіса звинуватили у космополітизмі та звільнили з посади викладача. За цей сміливий вчинок після закінчення інституту в 1953 році був розподілений на роботу подалі, в Куйбишевський обласний інститут сільського проєктування. Це фактично означало кінець кар’єрі. На той час головою державної комісії із захисту дипломних робіт був Анатолій Добровольський, який в подальшому допоміг Михайлу Буділовському працевлаштуватись в інституті «Київпроєкт».
У 1957 році М.Буділовського прийняли до Спілки архітекторів України.
За роки роботи в «Київпроєкті» (з 1953 до 1978) Михайло Буділовський реалізував декілька масштабних проєктів:
- будівля музично-хореографічного училища на Сирці (1966 рік),
- новий комплекс Київського університету імені Т.Г.Шевченка (1972-1974),
- будівля Республіканської дитячої бібліотеки на Нивках (1975-1978).
Колеги Михайла згадували, що в той період він був кумиром архітекторів, цілеспрямованим та енергійним, встигав контролювати робочий процес на будівельному майданчику, коригувати роботу творчої майстерні, вдало малювати перспективи для демонстрації на художніх радах.
Музично-хореографічне училище.
Комплекс був задуманий як єдине ціле – музична школа, хореографічне училище, гуртожиток, репетиційні класи, концертний зал. Автори проєкту – М.Буділовський спільно з архітекторкою З. Хлєбніковою.
В цьому проєкті вперше в Україні були використані склопакети вітчизняного виробництва, і новобудова виглядала дуже сучасно.
Національна бібліотека для дітей у Києві
Зверху будівля нагадує велику кам’яну книгу. Бібліотека зроблена з цегли київського виробництва, але спеціальної марки – з рівними краями для більшої виразності цегляної кладки. Архітектором був задуманий нестандартний метод укладання цегли, треба було шукати майстрів, які б змогли це зробити відповідно до вимог задуму автора.
Справжнім символом закладу є пам’ятник Маленькому читачеві, відкритий 1978 року. Його автором є відомий український скульптор-шестидесятник Борис Довгань.
«В бібліотеці я вигадав кімнату казок – як будівля всередині будівлі – кругла конструкція всередині читальної зали», – згадував архітектор.
Інтер’єри бібліотеки оформлювали відомі художники та скульптори. Витвори з кераміки — панно «Першодрукарі», кімнату казок, квіти у вестибюлі бібліотеки — створила знаменита скульпторка-керамістка Ольга Рапай, металеві кованки та кольоровий вітраж — відомий художник Олександр Миловзоров, гобелен ручного ткацтва — Світлана Кравченко та Євгенія Кравченко.
Національний університет імені Т.Г.Шевченка
Це історія амбітного задуму, комплекс університету Шевченка вздовж проспекту Глушкова – це частина великого проєкту архітектора Михайла Буділовського, який мріяв створити повноцінне «місто науки» з навчальними корпусами, спортивним та торгово-побутовим комплексом, бібліотекою, ректоратом, а також цілою плеядою науково-дослідних інститутів, з’єднане підземним автошляхом з Виставковим центром (раніше ВДНГ). Територію кампусу передбачалося поділити на кілька функціональних зон — навчально-наукову, спортивну, громадську, житлову і комунальну.
Новий комплекс Київського університету ім. Шевченка, 1972-1974
Розробляла цей грандіозний проєкт група авторів під керівництвом архітекторів В. Є. Ладного, М. П. Буділовського, В. Є. Коломійця, Ю.Москальця та інженера В. Я. Дрізо. На жаль, була реалізована лише мала частина з задуманого.
Втіленням цього прагнення є будівлі фізичного, механіко-математичного та радіофізичного факультетів, а в 2000-і добудований корпус біологічного факультету.
Фізичний факультет вирізняється культовим «трампліном» над входом, інші корпуси — рельєфами, мозаїками, просторовими інтер’єрами. Теплим переходом корпус фізичного факультету з’єднується з трьома ритмічно повтореними корпусами. Тут розташовані факультети радіофізики, кібернетики та механіко-математичний факультет. Три будівлі абсолютно однакові: над вхідними групами нависають аудиторії, а в глибині семиповерхові лабораторні корпуси. Відмінності між корпусами — в барельєфах на фасадах над входами.
Незважаючи на загальний модерністський стиль, кожен корпус університету має достатньо відмінностей від інших, будучи унікальним архітектурним твором.
«Творці комплексу і його критики в далеких 1970-х замислювалися, чи стане їх дітище, їх «храм науки» гідним наступником історичного червоного корпусу. Тепер ми можемо відповісти: «так, став». І навіть у такому урізаному вигляді кампус КНУ ім. Шевченко є найціннішим витвором архітектурного мистецтва, пам’ятником таланту українських майстрів і гостро потребує захисту і надання охоронного статусу», – така думка експерта Льва Шевченка.
Треба відзначити, що авторству архітектора М.Буділовського належить ще багато новаторських будівель міста Києва. Серед них:
Експериментальний мікрорайон на Оболоні. Саме завдяки експериментальному статусу архітектори отримали можливість творчого підходу. Були розроблені унікальні будівлі різного призначення. Там за індивідуальним проєктом в стилі неомодернізму був побудований перший універсам Києва, спільно з архітектором І. Веримовською.
Також зведені два житлові будинки, які в народі назвали «будинки-ромашки». Перший з них став також унікальним за методом будівництва – це був перший монолітний будинок, зведений за інноваційною технологією підняття перекриттів. Робота архітектора Михайла Буділовського в співавторстві з Володимиром Дрізом.
Житловий будинок на Галицькій площі. В бік площі виходить один – він великий, довгий, а на вулицю Гончара – маленька ділянка. Автори проєкту (М.Буділовський спільно з архітекторами Вадимом Ладним, І. Веримовською) вирішили зробити його цікавим, небанальним. Тому з’явилися еркери в шаховому порядку, в свій час це виглядало красиво.
Не всі проєкти Михайла Буділовського були реалізовані, деякі були змінені від первинного задуму автора, а втілені проекти зазнали змін новими власниками, що зіпсувало загальний вигляд.
Усвідомлення та визнання таланту київського архітектора прийшло тільки в XXI столітті.
У 1978 після трагічної загибелі єдиного сина Будиловський із дружиною емігрував до Сполучених Штатів Америки. За поширеною радянською практикою його ім’я, як й імена інших «втікачів із СРСР», викреслили з книжок, довідників і списків авторів архітектурних об’єктів, де він брав участь. Успішний, затребуваний, талановитий архітектор на піку своєї кар’єри покинув Батьківщину. Але його талант помітили в США, він отримав можливість проявляти себе на посаді архітектора у всесвітньовідомому проєктному бюро «Murphy / Jahn Architects» в Чікаго.
З 1999 року вийшов на пенсію. Його американські роботи представлені в експозиції Чиказького інституту мистецтв.
https://tykyiv.com/city/ditiacha-biblioteka-istoriia-golovnoyi-knigozbirni-ukrayini/
https://vechirniy.kyiv.ua/news/72107/