Київський політехнічний інститут. Архітектор В.І.Лиховодов

Лиховодов Володимир Іванович (16.03.1929 – 18.12.2010)

Народився Володимир Іванович у 1929 році в місті Макіївка, в художньо освіченій і музичній сім’ї інженера Івана Архиповича Лиховодова та Олени Іванівни Похитонової. Його мати була представницею іменитого роду Похитонових. Один із предків Володимира Івановича – відомий художник Іван Павлович Похитонов (1850-1923). Ще в роду Похитонових були дипломати, офіцери, артисти опери та балету, а також хормейстер і диригент Маріїнського театру в С.-Петербурзі.

Дитиною пережив страждання в роки Другої світової війни. Ризикуючи життям, його сім’я переховувала поранених у своєму будинку. Хлопчиком, передаючи листівки для радянських військовополонених, Володимир Іванович був пострілом поліцая важко поранений у ногу.

З дитинства Володимир Іванович тяжів до творчості, тому вирішив стати архітектором. Вступні іспити до Київського інженерно-будівельного інституту склав на відмінно. Під час навчання вирізнявся не лише своїм талантом, але був загальновизнаним лідером і душею студентських компаній.

Після закінчення інституту у 1953 році Володимира Івановича як надзвичайно перспективного і талановитого молодого фахівця запросили працювати до Москви, але через сімейні обставини він залишився в Києві.

Значну частину свого життя В.І.Лиховодов присвятив розробці великомасштабних комплексних будівельних об’єктів у проектному інституті КиївЗНДІЕП. . Він проектував наукову бібліотеку та драматичний театр у м. Грозний, ділові центри та інші об’єкти.

Центральною проблематикою його творчості стало створення великомасштабних архітектурних ансамблів вищих навчальних закладів в Україні та в ближньому зарубіжжі, наприклад, Кишинівського політехнічного інституту. За проект і будівництво споруд Львівського політехнічного інституту В.І.Лиховодов і його творчий колектив були удостоєні Премії Ради Міністрів СРСР (1978).

Улюбленим дітищем Володимира Івановича став Київський політехнічний інститут. Майже три останні десятиліття свого життя В.І.Лиховодов віддано працював головним архітектором КПІ, втілюючи в ньому архітектурні традиції І.С.Кітнера й О.В.Кобелєва, поетапно і системно продовжував розвивати й удосконалювати архітектурний вигляд КПІ, синтезуючи його історизм і сучасність.

Створив Генеральний план, який став взірцем планування комплексу навчального закладу посеред великого міста, навчально-виробничі площі інституту зросли втричі, було зведено понад 20 нових об’єктів. Проєктувальники на чолі з В.І.Лиховодовим виконали непросте завдання – створили виразну розпланувальну та об’ємно-просторову структуру забудови історичної зони та прилеглих територій.

З ім’ям Володимира Лиховодова пов’язано період найбільшої та найширшої розбудови комплексу Київського політехнічного інституту в другій половині ХХ сторіччя. В стислий період 1970-1980-х років були створені корпуси № 2,7,9,20,21, а також палац культури, бібліотека, спорткомплекс, військовий корпус та центр харчування. Всі споруди мали підкреслений модерністський дизайн та спільне кольорове оформлення. Цікаво, що за проектом усі споруди, крім бібліотеки, мали бути поєднані за допомогою переходів.

Будівля науково-технічної бібліотеки є вдалим зразком синтезу архітектури і монументально-декоративного мистецтва кінця 1970-х — початку 1980-х рр.

Відкриття нової будівлі бібліотеки 1 вересня 1980 року стало одним з кульмінаційних моментів великого будівництва в КПІ…

За створення архітектурного комплексу будівель Київського політехнічного інституту В.І. Лиховодов і його талановита команда стали лауреатами Державної премії УРСР з архітектури (1988).Серед нагороджених були ще двоє випускників нашого університету: Думчев Олександр Авер’янович (заслужений архітектор України (1995), дійсний член Української академії архітектури (2001), випускник КІБІ 1965 року ) та Вовк Лариса Гнатівна (інженер-конструктор, випускниця КІБІ 1954 року).

Володимир Іванович Лиховодов разом з дочкою Оленою Володимирівною Лиховодовою стали одними з авторів літопису КПІ: “КПІ – від першого кроку до першого випуску”, “КПІ крізь роки”, “КПІ. Перше століття”.

А ще в останні роки життя Володимир Іванович почав писати вірші. Поетичним дебютом стала поетична балада про кохання “Алтан”, потім він продовжив роботу над новою поетичною збіркою, до якої увійшли його твори останніх шести років. Володимир Іванович власноруч виконав для них ілюстрації, які самі по собі мають художню цінність. Збірка отримала назву “О чудесах небесных и чудаках поднебесных”.

Людина мудра, яскраво талановита, надзвичайно розумна, шляхетна і, водночас, скромна, він підкорював серця своєю доброзичливістю, безмежною любов’ю до своєї професії, до людей і до життя – таким залишився Володимир Іванович Лиховодов у пам’яті близьких, друзів та колег.

https://kpi.ua/lykhovodov-about

https://esu.com.ua/article-55304

https://kpi.ua/memorial-plaque-architects

Матеріал взятий з відкритих джерел, використана стаття О.В.Лиховодової із спогадами про її батька.