ПОДІЇ В МУЗЕЇ

Петриківський розпис: історія та сучасність

Самобутній, чарівний і неповторний петриківський розпис став невід’ємною частиною української культури. Саме цей художній стиль відомий далеко за межами нашої країни, що є чудовим приводом для гордості українців. Розмаїття мальовничих квітів, дивних птахів, що манять своєю красою та барвистими візерунками, — петриківський розпис вміє привернути увагу. 

Петриківський розпис – це унікальне явище народної творчості. Квіти, ягоди, грона калини, незвичайні птахи, розпис не можна не впізнати одразу, його поціновувачі є в усьому світі.

Осередком цього декоративного розпису є село Петриківка Дніпропетровської області, перша згадка про яке датується 1772 роком. Цього року жителі Курилівки, – села, що знаходиться за 20 кілометрів від Петриківки, звернулись до кошового отамана Петра Калнишевського з проханням перенести церкву, яку щорічно підтоплювали дніпровські води. І перша письмова згадка – це звернення Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці у селі Петрівка (згодом перейменовано на Петриківка), куди було перенесено будову, а точніше перекочено на дерев’яних котках.

 В газетних статтях, які були опубліковані в пресі Петриківки, дізнаємося, що нині, на місці де була дерев’яна Свято-Георгіївська церква збудована лікарня, а в 90-х роках ХХ століття встановлено пам’ятний знак.

Петриківка була важливим торгівельним центром Протовчанської паланки. Три рази на рік тут збирався ярмарок. Великим попитом користувались вироби місцевих майстрів: мальовані скрині, килими, рядна, сукна, розписані яскравими квітами. Вже у ХVІІІ ст. на основі самобутнього запорозького декоративного мистецтва склався оригінальний петриківський орнамент, хоча сучасники вважають, що датування перших місцевих орнаментів визначається ще четвертим тисячоліттям до нашої ери.

Спочатку, розпис був настінним. Такі розписи були дуже поширені практично всюди. Господині розмальовували в основному стіни хат та печі. Хатні розписи Дніпропетровщини мали свої особливості: дрібні орнаменти з великою кількістю деталей. З часом, деякі майстри почали розписувати не тільки свої хати, але й працювали на замовлення. Попит на розписи виріс, але майстрів не вистачало, тому виникла «мальовка». Це той самий розпис, що й настінний, але зображення наносились на папір, а потім вішались в оселі. Розміри «мальовок» та їх форма залежали від призначення. Наприклад, «мальовки», якими прикрашали сволок, були у формі смужок, на комині вішали «мальовки» овальної форми з квіткою в середині. Іноді «мальовки» виконували роль рушників чи килимів. Рушник, скажімо, малювався на напівпрозорому папері із зображенням орнаменту кілкового рушника. З часом, «мальовки» перестали імітувати настінний розпис і стали більш самостійними, набули нових якостей та вже не були прив’язані до настінного живопису.

Окрім розписів стін та «мальовок» були й інші види розпису. Олійними фарбами розмальовувались предмети повсякденного вжитку: скрині, мисники, кінські дуги, сані, дерев’яний посуд. Звісно, часто розписи тримались не довго, адже наносились на дерево, без попередньої обробки поверхні. Петриківський орнамент можна побачити, навіть, на іконах.

Спочатку розписи виконували саморобною яєчною темперою. Для цього соки рослин змішували з крейдою, сажею, яєчним жовтком для більшої стійкості, згодом почали використовувати і олійні фарби, гуаш, анілінові барвники.

Інструментами були пензлики, що були зроблені з маленьких пір’їнок курки – ними малювали тонкі риски, дрібні деталі, лінії. Рогозом виконували зображення квітів. Пізніше, майстрами почали використовуватись так звані «кошачки». Це пензлики зроблені з котячої шерсті, якими можна зробити найтонші лінії. «Кошачки» використовуються і нині.

Особливістю розпису є й те, що об’ємні зображення ніби розгортаються на площині стіни, листа паперу чи поверхні тарілки, при цьому лінії стебел не перетинаються між собою, а багато елементів мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають контурне зображення. Тварини малюють у профіль, а квіти – в анфас. При виконанні розпису пензлик тримають трьома пальцями перпендикулярно поверхні, що розписується. Так забезпечується вільний мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, починаючи з кінчика пензлика і закінчуючи натиском основи.

Прославлені майстри декоративного розпису працювали, як відомо, використовуючи власні техніки та застосовували свої інструменти, які, часто, самі й робили. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки, заповнюючи все полотно і, якщо його довжини не вистачало, дошивала додаткові шматки. У Параски Хоми був інший метод малювання. Художниця спочатку виконувала детальний малюнок олівцем, а потім фарбами.

У 1936 році була відкрита школа декоративного малювання, випускниками якої були: Г.Прудникова, В.Кучеренко, Є.Клюпа, І.Завгородній, М.Шишацька. О.Пікуш, Н.Шулик та З.Кудиш. Відомими майстрами петриківського розпису були Т.Пата, Н.Білокінь, І.Пилипенко, Н.Тимошенко, П.Глущенко, В.Вовк та інші. Ці майстри та їх учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли нові можливості його використання в різних видах ужиткової графіки, тканинах, ілюстрації та промислових виробах.

Орнамент, що в минулому розвивався як настінний розпис і оздоблення побутових предметів, сьогодні використовується в книжковій графіці, художньому оформленні порцелянових блюд, тканин, сувенірних скриньок. З покоління у покоління передаються традиції петриківського розпису, самобутнього, в основному рослинного орнаменту, що згодом більш удосконалився. Характерною рисою, наприклад, петриківського “букета” є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відходять менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються вигнутими вусиками і стеблинками. Сучасний петриківський орнамент ґрунтується на уважному вивченні реальних форм флори і створенні на основі цього незвичайних квітів, які не існують в реальному світі (наприклад, “лучка” чи “кучерявки”). Мотиви садових, лугових квітів, ягід калини, полуниці і винограду також знайшли своє застосування. Традиційним є й декоративні панно, “вазон”, “букет”, “гілочка” і “фриз”.

  Петриківський орнамент став художньою візитівкою Україні. Рослинні петриківські візерунки в різний час використовували для дизайну банківських кредитних карток, в монументальному мистецтві (зокрема в м. Малин створено мурал за петриківськими мотивами), в декорі інтер’єру, в дизайні одягу.

 Таким чином, петриківський розпис має глибокі історичні корені. Зародившись у вигляді простого селянського стінопису у ХІХ столітті, він пройшов з того часу великий шлях, здобувши міжнародне визнання.

В 2000, 2001, 2013 роках «Укрпошта» випустила серію марок, а в 2016 році Національний Банк України – пам’ятну монету номіналом у 5 гривень, присвячені петриківському декоративному мистецтву.

 У 2012 році петриківський розпис внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, а у 2013-му – до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

В Петриківці сьогодні діє Центр народного мистецтва «Петриківка», який об’єднує близько 40 відомих майстрів петриківського розпису.

 Петриківський розпис — мистецтво вільних людей!

Вважається, що розпис містить в собі такі символи як вільнолюбство та відкритість. В його основі лежать яскраві, позитивні кольори, а в сюжетах зображаються святкові та побутові сцени з життя.