Василь Кричевський (1873–1952)

Архітектор, художник, педагог, графік, заслужений діяч мистецтв, професор, доктор мистецтвознавчих наук, творець українського архітектурного модерну та автор державного герба Української Народної Республіки. Розроблений ним Тризуб став одним із найвпізнаваніших символів української державності. Викладач кафедри архітектурного проектування, організатор та керівник секції (кафедри) малюнку та живопису КНУБА (тоді – Київського інженерно-будівельного інституту).

Митець народився в селі Ворожба (Сумська область). Його батько Григір був повітовим земським фельдшером, мати Прасковія – домогосподаркою, а дітей в родині було вісім, Василь – найстарший. У 1885 році він вступив до Харківського технічного залізничного училища і вже студентом почав підробляти кресленням фасадів.

Протягом 1893–1903 років молодому архітектору пощастило працювати в майстерні академіка архітектури Олексія Бекетова, де він «пройшов хорошу практичну школу архітектора-зодчого». Кричевський брав участь у спорудженні Земельного банку, будинку Бекетових, особняка Дмитра Алчевського та низки знакових будівель.

Улітку 1907 року Василь Кричевський переїхав до Києва. Тут він набув нових знань та досвіду: працював художником у театрі Миколи Садовського, виконував замовлення на проектування, працював художником і мистецьким керівником килимарської майстерні Варвари Ханенко.

З початком Першої світової війни призваний до лав армії як резервіст. За час служби Василь Кричевський «виконав кілька архітектурних проектів, з яких три були призначені безпосередньо для потреб армії.

У 1914 році працював у Опішні на Полтавщині, досліджуючи опішнянську кераміку, а також сам працював за гончарським колом, займався випалом кераміки, багато експериментував.

Після створення в Києві Центральної Ради у 1917 році Василь Кричевський разом із визначними діячами культури заснував Українську академію мистецтв.

На фото засновники Української академії мистецтв. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять (зліва направо): Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. Грудень 1917 року. 

Багато років збирав предмет української народної творчості. Будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні.

Коли взимку 1918 року більшовицькі загони почали обстрілювати центр міста, один із запалювальних снарядів влучив у мансарду будинку Михайла Грушевського на вулиці Паньківській, де жив Василь Кричевський. Художник встиг вискочити на вулицю з родиною, тримаючи на руках дочку-немовля. Все решта – його власні роботи й величезна колекція предметів мистецтва, майно і житло – згоріло вщент.

Унікальна колекція старожитностей Кричевського включала 80 килимів 17-18 століття, зокрема унікальний килим із гербами гетьмана Полуботка, 500 фрагментів скла часів Русі, опішнянську кераміку, срібні келихи, старовинні портрети. Крім цього, в пожежі згоріло близько 150 картин самого Василя Кричевського.

До осені родина жила в підвалі Історичного музею, митець, морально знищений, майже не виходив на вулицю. З депресії його витягло не зовсім звичне мистецьке замовлення від Михайла Грушевського, голови Центральної ради. Художник мав терміново – за тиждень – розробити державні символи УНР: великий і малий герби, проекти великої і малої державної печатки і ратифікаційних грамот.

Так Василь Кричевський намалював тризуб, що став одним із найвпізнаваніших символів української державності.

У 1922–1941 роках викладає в Українському архітектурному інституті НАОМА, 1922—1941 роках, завідувач кафедрою, професор (1922), доктор мистецтвознавства (1939).

З 1930 до 1936 роках Василь Кричевський викладає на кафедрі архітектурного проектування КНУБА (тоді – Київського інженерно-будівельного інституту), організатор та керівник секції малюнку та живопису (з 1934 р. кафедри рисунку та живопису КНУБА). Серед його учнів був Йосип Каракіс.

У 1930-ті роки Кричевський вижив, перейшовши до кінематографа. Керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється» та «Звенигора» в 1925–1927 роках. У 1935–1936 роках оформив фільм «Назар Стодоля», «Свіччине весілля», в 1937 році  – «Устим Кармелюк» та перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок».

Навесні 1933 року відбувся конкурс на складання проєкту пам’ятника і проєкту меморіального музею на території державного заповідника «Могила Т. Г. Шевченка». До реалізації було прийнято проект Василя Кричевського та Петра Костирка. Також Василь Кричевський виконав проект «План хати на могилі Шевченка». Відкриття Шевченківського меморіалу відбулося у червні 1939 р. Це була «остання здійснена архітектурна споруда Кричевського».

У 1939 році Кричевському присвоїли вчений ступінь доктора мистецтвознавчих наук без захисту дисертації, а в 1940 році уряд УРСР присвоїв йому звання заслуженого діяча мистецтв.

У 1940 році у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його робіт, яка мала 1055 експонатів.

У 1941 році в Одесі відбулась персональна виставка Василя Кричевського, де було представлено близько тисячі його робіт. Всі вони зникли під час Другої світової війни.

Коли розпочалась війна, у 1941 році, Василя Кричевського – поважного професора, митця, авторитета у живопису, архітектурі й кіно – мали евакуювати, але через хворобу дружини він залишився в окупованому Києві.

На початку вересня 1943 року, не бажаючи знову опинитись під владою комуністичного режиму, він з родиною переїхав до Львова, де став ректором Вищої образотворчої студії. 

Після завершення Другої світової війни у Совєтському Союзі Василь Кричевський уже був ворогом, а його ім’я почали викреслювати з історії українського мистецтва.

У 1949 році Кричевський переїхав на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела),  де й помер 15 листопада 1952 року.

Дослідники зазначають, що серце митця не витримало звістки – його ім’я заборонили згадувати в Україні. Повернути заслужене ім’я творця українського модерну вдалося лише через десятиліття.

Згодом відбулося його перепоховання на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Стаття підготовлена за матеріалами музею КНУБА.