Віктор Чепелик (1927–1999)

Архітектор, один із провідних дослідників української архітектурної спадщини та українського модерну.

Досліджував історію українського зодчества, творчість Василя Кричевського, Опанаса Сластіона та Дмитра Дяченка. Одним із перших ґрунтовно досліджував і популяризував український модерн.

Віктор Чепелик народився в Києві, в родині з давніми художньо-ремісничими традиціями у 1927 році. Навчання у школі перервала Друга світова війна. Пізніше навчався навчався у Київському технікумі цивільного будівництва на архітектурному відділенні, котрий закінчив з відзнакою і був рекомендований для подальшого навчання в інституті. В ті роки Віктор Чепелик багато малював, став захоплюватись поезією, прозою та драматургією.

З 1948 до 1954 роки навчався в КНУБА (тоді – Київському інженерно-будівельному інституті). Його вчителями були професори Микола Сєвєров, Володимир Леонтович, Іван Кириєнко, доценти Йосип Каракіс, Василь Онащенко, Юрій Асєєв.

Ще в студентські роки виконав низку наукових робіт, виступав з доповідями на студентських наукових конференціях. Після захисту дипломної роботи був рекомендований до аспірантури.

Навчався в аспірантурі у 1954-1957 роках на кафедрі архітектурного проєктування КНУБА під керівництвом професора Якова Штейнберга. Хотів для своєї роботи взяти тему, яка його цікавила – про пропорційні залежності в народній архітектурі. Але науковий керівник переорієнтував Віктора Чепелика на «вічну» тему про житло.

У 1964 році Чепелик захистив кандидатську дисертацію на тему «Архітектурно-планувальні рішення житлових будинків для одиноких і малосімейних».

З 1958 року викладав на кафедрі архітектурного проєктування. Спочатку читав курс лекцій «Радянська архітектура». З цієї дисципліни підручника не існувало, тож Віктору Чепелику довелось самостійно опрацьовувати матеріал та розробляти конспект лекцій, який слугував студентам посібником. А в 1960 році така ж ситуація виникла з курсом лекцій з античної архітектури.

В 1965 році його призначили заступником декана архітектурного факультету. Це вимагало багато часу, не лишаючи його для наукової роботи. Читав лекції, проводив практичні заняття, після занять проводив архітектурні диспути про творчість видатних архітекторів, керував науковими роботами студентів.

В 1972 році Віктору Чепелику присвоїли вчене звання доцента. В тому ж році під час реорганізації він разом з іншими викладачами переходить працювати на кафедру основ архітектури, яку тоді очолював Віктор Савченко.

Віктора Чепелика досліджував український архітектурний стиль, збирав матеріали про творчість видатних митців нашої архітектури. Для цього проводив обміри і аналіз багатьох пам’яток у Києві, Полтаві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Львові, а також на Полтавщині та Чернігівщині. Цей матеріал ліг в основу багатьох статей, які за радянських часів видавати було вкрай важко через протидію влади.

Віктор Чепелик встиг зробити обміри та ескізи багатьох об’єктів, які з часом цілеспрямовано знищив комуністичний режим.

Дослідник не шукав керівних посад та визнання, віддаючи перевагу виключно науковій роботі над історією архітектури та викладанням її студентам.

В кінці 1970-х та у 1980-ті роки завдяки певній лібералізації вдалося видати нарис «Київський осередок розвитку архітектури народного стилю», цикл нарисів «Українська архітектура» з малюнками автора. Спочатку ці тексти друкувались в інститутській газеті «За будівельні кадри», а потім протягом двох років з номера в номер в журналі «Українська культура», а ще пізніше їх надрукував часопис «Визвольний шлях», що видавався діаспорою в Лондоні.

Після відновлення незалежності України у 1991 році інтерес до маловідомих сторінок історії та культури підсилився. Тож, були видані нариси «Пам’ятки архітектури українського модерну», цикл статей «Український стиль в архітектурі шкіл».

Віктор Чепелик не ставив за мету захист докторської дисертації. Проте за великий вклад в архітектурну науку, у 1987 році досліднику присудили звання професора, він був обраний дійсним членом Академії архітектури України.

Упродовж майже всього життя переймався малюнком і акварельним живописом, створив близько 1000 робіт на історичні, пейзажні та архітектурні теми, хоча дуже мало їх виставляв. Також розробляв ілюстративний демонстраційний матеріал для лекцій, особисто вручну створюючі ілюстрації та графічні плакати до тематичних позаурочних лекцій про національну українську та сучасну зарубіжну архітектуру. За свідченням студентів та аспірантів, розробляв проекти пам’ятників та архітектурних меморіалів на честь національних героїв, зокрема героїв Крут, попри те, що втілити ці роботи було неможливо за комуністичного режиму.

Сам Віктор Чепелик визнавав, що було опубліковано лише десяту частину всього, що було опрацьовано та написано:

«Я з жалем констатую, що мій творчий доробок є подібним до айсберга, в якому видимою для світу є лише 1/10 частина, а 9/10 лишаються схованим від ока людського якщо не під водою, то в шухлядах письмового столу без найменшої надії на те, що їх колись доведеться показати людям. В своєму житті, навчанні і творчій праці мені пощастило зустрічатись з багатьма видатними архітекторами, істориками мистецтва і архітектури. Завжди я намагався в них вчитися тому цінному, що мені здавалось важливим…не у всьому був вдалим учнем, бо те, що я зробив, здається далеким від довершеності їх творів і тому вони для мене і надалі залишаються недосяжними взірцями не лише мистецької творчості, але й свідомого громадського слугування Рідному Краєві і нашому Народові».

Віктор Чепелик  помер 14 травня 1999 року у віці 72 років. Похований на байковому кладовищі.

Залишив після себе 180 наукових праць, біля 40 навчально-методичних матеріалів і посібників, 9 розроблених ним навчальних програм підготовки архітекторів. 

Головною метою вченого було видання фундаментальної праці «Український архітектурний модерн», яку він ретельно готував впродовж 50 років, але не встиг видати за життя. Ця книга вийшла завдяки дружині – архітекторці Зої Мойсеєнко, яка стала упорядником.

Віктор Чепелик виховав покоління архітекторів і науковців, які сьогодні формують обличчя архітектурного факультету КНУБА. Серед його учнів – декан Олександр Кащенко, заступники декана Людмила Бачинська, Володимир Король, Лариса Брідня, доктори архітектури, професори Олег Слєпцов, Юлія Івашко, Юлія Третяк та багато інших відомих науковців та педагогів.

Стаття підготовлена за матеріалами музею КНУБА.