Володимир Дахно (1932–2006)

Режисер, художник-мультиплікатор, один із засновників української анімації. Автор легендарного циклу мультфільмів «Як козаки…», герої якого стали одними з найупізнаваніших персонажів української культури.

Володимир Дахно закінчив КНУБА (тоді – КІБІ) у 1955 році, навчався у видатного архітектора Йосипа Каракіса. Архітектурна освіта стала основою його творчого мислення, яке він згодом реалізував у кіномистецтві.

Народився 7 березня 1932 року в Запоріжжі. 

В школі любив малювати карикатури і шаржі на друзів. Підлітком мріяв про військову кар’єру, дивлячись на свого батька. Але суворий батько направив сина іншим шляхом: після закінчення школи Володимир Дахно вступив до медичного інституту.

Майже одразу Володимир Дахно перевівся до КНУБА (тоді – Київський інженерно-будівельний інститут), де навчався його двоюрідний брат Володимир Петрович Дахно (випуск 1950 року, відомий архітектор, вчений).

Вчились брати Дахно в одного педагога – у майстерні видатного архітектора та педагога Йосипа Каракіса.

«Навчаючись на архітектурному факультеті разом з товаришами я випускав гумористичну стінгазету «Метла». Подивитися на неї й посміятися приходили студенти всіх факультетів, рахуючи мого майбутнього колегу Давида Черкаського, який тоді вчився на будівельному. Кажуть, спеціально приїздили навіть юнаки та дівчата з інших вузів», – згадував Володимир Дахно.

Він наголошував, що зацікавленість козацтвом пов’язано із малою батьківщиною:

«По-перше, я народився і виріс у Запоріжжі, можливо, звідси – почуття гумору й любов до різноманітних жартів і хохм. По-друге, я завжди цікавився історією Запорозької Січі. Читав Михайла Грушевського, Миколу Костомарова, все, що вдавалося знайти, попри те, що в ті часи тема козацтва належала до заборонених»

Після закінчення інституту в 1955 році п’ять років працював архітектором у Києві, створював проекти, навчався в аспірантурі.

Відомі українські мультиплікатори Марк “Марик” Драйцун (випуск КІБІ 1954 року) і Давид “Додик” Черкаський (випуск КІБІ 1955 року), побачивши дисертацію Дахна, запропонували архітектору займатися анімацією. Володимир полишив дисертацію та розрахувався.

Останнім проєктом Володимира Дахна як зодчого було шкільне містечко біля ринку “Юність”, Київська міська середня школа №204 також збудували за його оригінальними кресленнями. Проте навіть із робочих кальок прізвище зодчого прибрали – йому не пробачили «зраду» професії.

29 лютого 1960 року Володимир Дахно прийшов на “Київнаукфільм” і того ж року дебютував як художник у фільмі «Пригоди Перця». 

Повною мірою талант Володимира Дахна розкрився у 1967 році, коли за сценарієм М.Братеніна на екрани вийшла перша десятихвилинка – «Як козаки куліш варили», що започаткувала славетну мультсагу «Як козаки…». Яскравим пригодам козаків присвячено дев’ятисерійний мультиплікаційний серіал, якому режисер Володимир Дахно присвятив двадцять вісім років життя.

Перший мультфільм завершили у 1967 році, а от останній у 1995 році.

Залишилося свідчення самого Володимира Дахна про процес створення персонажів: «Я сам продумував характери, малював персонажів і схеми, які в деталях розробляли художники-постановники. У процесі ми радилися»

Майже всі колеги підкреслювали внутрішню цілісність, творчу впевненість Володимира Дахна, котрий, здавалося, жив в епоху козаччини і мав повне моральне право диктувати власний погляд не лише на персонажів – Грай, Око й Тур, а й на самі історичні події.

Попри роботу з українським фольклорним матеріалом динамічний мультсеріал успішно крокував міжнародними фестивалями, підкоривши серце не одного любителя анімації.

«Усі деталі мали під собою реальну історичну основу. Там, скажімо, є хохма, коли козаки, перебуваючи в човні під водою, оглядають берег через спеціальну трубку – телескоп. Так от, у козаків справді були своєрідні підводні човни: вони складали дві чайки, засмолювали, пірнали під воду й пропливали під ланцюгами, якими турки загачували Дніпро», – розповідав Володимир Дахно.

Зрештою, Володимира Дахно вшанують Шевченківською премією, а «Козаки» цілком заслужено стануть візитівкою вітчизняної анімації та справжніми іконами українського маскульту.

Загалом, він став автором більш ніж 20 мультфільмів, серед яких – екранізація «Енеїди» Івана Котляревського. Колеги, знайомі та сусіди мультиплікатора як дуже делікатну, привітну і життєрадісну людину з гарним почуттям гумору.

Володимир Дахно Помер 28 липня 2006 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка 33, поруч із другом, продюсером Володимиром Іваненком).

Стаття підготовлена за матеріалами музею КНУБА.