Шевченко В.М.

Шевченко Василь Маркелович (14.04.1920 – 31.12.2003)

Народився Василь Маркелович у Києві. Початкову освіту отримав у фабрично-заводській школі № 71, навчаючись там з 1928 по 1937 рік. До дев’ятого класу вступив до Республіканської художньої школи. Закінчив її у 1940 році. Почалась війна, Василь Маркелович служив в окремій будівельній роті. Після війни, до 1947 року працював художником-альфрейщиком у будівельній конторі.Трудову діяльність Василь Маркелович розпочав у майстернях Київського відділення художнього фонду.

Його творчість можна поділити на два етапи. Ранній етап від початку 1950-х років до середини 1960-х, коли майстру був притаманний певний конформізм – не поділяючи ідеологію партії, він був змушений виконувати її замовлення. Він відвідував металургійні комбінати, був вражений масштабами виробництва та героїчною працею сталеварів. Це втілилось в цикл індустріальних пейзажів.

У 1964 році В.М.Шевченко приходить на роботу викладачем рисунку та живопису на архітектурний факультет КНУБА ( тоді – Київського інженерно-будівельного інституту), де він працював до виходу на пенсію у 1993 році. З цього моменту розпочався другий етап його творчості, більш плідний і визначальний.

Родинні традиції та потужна школа заклали в художнику глибинну любов до рідного краю та повагу до людини-трударя. Серед його робіт багато сільських пейзажів, що вирізняються глибоким національним колоритом. Живопис Василь Шевченко називав «божественним даром», полюбляючи широке, драматичне письмо в поєднанні з точним рисунком.

До студентів Василь Шевченко завжди ставився з повагою. Особливо уважним він був до наполегливих та талановитих учнів, дуже любив виїжджати із студентами на пленер до українських сіл. Будучи вимогливим під час занять, Василь Шевченко радо ділився з учнями знаннями та досвідом, ілюструючи свої лекції фотографіями та репродукціями робіт видатних мистців минулого. Його завжди цікавила оцінка студентами творів мистецтва, життєвих явищ. Цим він сприяв формуванню у них хороших смаків та уподобань.

Присвятив вихованню та навчанню молоді 39 років свого життя. Відкритість педагога прихиляла до нього учнів та студентів, і, одержавши освіту, вони з приємністю згадували роки навчання і спілкування з Вчителем.

За довгі роки праці КНУБА став йому рідним домом. Тут Василь Маркелович залишив по собі пам’ять, написавши портрети видатних діячів нашого університету – академіка О.М.Вербицького, професорів В.Д.Глуховського, О.І.Неровецького, Я.У.Лінійчука, Є.О.Литвиненка та Г.Ф.Богацького.

                              Фото з архіву Павла Бондаря, випускника Архітектурного факультету. Обмірна практика у Луцьку у червні-липні 1986 року

Спогади студентів.

Яків Шадиря, Сіетл, США: «Ми з дружиною Тетяною Шадиря-Складчиковою навчалися в КІБІ (Київський інженерно будівельний інститут) з 1971 по 1977 рік. Викладача кафедри рисунка Василя Маркеловича Шевченка пам’ятаємо як професійну, скромну, інтелігентну людину. Згадуємо з повагою і подякою».

Бородіна Наталка, Осло, Норвегія: «Після вступу до КНУБА ми проходили підготовчу практику – готували фотоальбом до 50-ти річчя інституту. За художнє оформлення відповідав Василь Маркелович, ми ж з однокурсницею виконували його вказівки щодо наклейки фото. Потім зустрічалися в коридорах КНУБА. Василь Маркелович завжди находив хвилинку зупинитися, привітатись, спитати: – «як справи, як навчання?»

Володимир Шкрогаль, Київ: «Шевченко Василь Маркелович викладав рисунок, коли ми навчались на архітектурному факультеті КІБІ (1967–1973). Запам’ятався дуже дисциплінованим, небагатослівним та інтелігентним викладачем. Добре відчував колір, фактуру і композицію, на високому рівні володів класичним рисунком, чому і навчав нас – студентів-архітекторів. У пам’яті назавжди зберіглось почуття глибокої поваги та шани до вчителя».

Павло Бондар: «Маркелич, наш вчитель рисунку, заповнював собою весь простір класу… Ходіння поміж мольбертів швидко закінчувалось допомогою слабкому учневі. Маркелич точними штрихами, посиленням тіні, акцентуванням нюансів «витягував» роботу на відмінний рівень. Він повністю був занурений в процес, і це захоплювало його так, що пара пробігала непомітно. Чудо було в тому, що пропуск його заняття всі відчували як втрату майстерності… За все це низький уклін та світла пам»ять Вчителю!»

Матеріал зібрано з відкритих джерел, за основу взято спогади сина художника, кандидата наук Миколи Васильовича Шевченка