Василь Ходос

Ходос Василь Валерійович (30.08.1994 – 29.10.2025)

Василь народився 30 серпня 1994 року в Києві. Навчався у школі №78, а у 2009 році вступив до Політехнічного ліцею НТУУ «КПІ», де продовжив навчання з 10 класу. Після закінчення ліцею у 2011 році вступив до Київського національного університету будівництва і архітектури, де навчався на архітектурному факультеті. Уже тоді в ньому поєднувалися точність мислення, інженерний склад розуму та уважність до деталей. Успішно закінчив навчання у 2015 році.

У лавах Збройних Сил України Василь служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, 1-му окремому батальйоні морської піхоти, у мінометній батареї. Був відзначений знаком морського піхотинця.

До підрозділу Василь потрапив на початку осені 2023 року. Спершу мав працювати топогеодезистом за фахом, отриманим в учебці, але дуже швидко стало зрозуміло: його знання, досвід і характер потрібні там, де найбільше користі. Ще до мобілізації він пройшов курси парамедика та курси з керування дроном, тож став оператором БпЛА у мінометній батареї, одночасно виконуючи обов’язки парамедика у своєму підрозділі. Саме в цій ролі він зумів проявити себе повною мірою – як уважний, технічно грамотний, відповідальний і сміливий боєць.

До війська Василь активно займався волонтерством. І на службі це теж відчувалося: там, де інші чекали бюрократичного рішення, він через свої зв’язки та небайдужість допомагав знаходити потрібне швидко.

Його перша бойова робота почалася під час підготовки до операції з форсування Дніпра, яка згодом увійшла в історію як бої за Кринки. З того часу й до останніх днів служби Василь залишався людиною, на яку можна було завжди покластися. Він не ховався від складної роботи, не уникав ризику, не перекладав відповідальність на інших. Чи треба було керувати дроном у складних умовах, встановлювати обладнання, шукати нову позицію, забирати техніку чи виходити туди, де було небезпечно – Василь ішов і робив.

Серед побратимів він мав позивний «Черепиця» – відсилку до професії батька. У підрозділі його пам’ятають не лише як сильного воїна, а й як людину з тонким почуттям гумору, внутрішньою гідністю та живим характером. Навіть у найважчі моменти війни він зберігав здатність жартувати, підтримувати інших, створювати навколо себе людське тепло. Фронтовий побут часто тримається саме на таких людях – тих, хто не дозволяє темряві остаточно перемогти.

Окремо всі, хто знав Василя, згадують його любов до тварин, особливо до котів. І ця любов була взаємною: тварини тягнулися до нього так само, як і люди.

Як пілот БпЛА Василь був дуже сильним фахівцем. Він добре літав, грамотно вів розвідку, глибоко розумів технічний бік роботи з дронами. Постійно щось удосконалював, доробляв, друкував необхідні комплектуючі на 3D-принтері, знаходив рішення там, де, здавалося, їх уже не було. Його інженерне мислення не раз ставало в пригоді не лише в бойовій роботі, а й у звичайному фронтовому житті. Він не любив сидіти без діла: якщо була можливість щось полагодити, придумати чи покращити – одразу брався до справи.

Під час служби Василь пройшов через надзвичайно важкі напрямки – Кринки, Харківщину, район Вовчанська, Курщину, Донбас. У кожному з цих місць він залишався собою: спокійним, надійним, працелюбним, уважним до інших. Він умів дружити, умів тримати слово, умів бути поруч. Навіть коли служба розводила побратимів по різних розрахунках і бачитися ставало важче, зв’язок не зникав – навпаки, підтримка, жарти, дрібні фронтові розіграші й теплі людські моменти лишалися частиною щоденної реальності.

На останній позиції Василь працював над облаштуванням антени у складних умовах, серед високих дерев, де для зв’язку треба було шукати нестандартні рішення. 29 жовтня 2025 року, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, Василь дістав смертельне поранення під час виконання бойового завдання. Попри надану допомогу та евакуацію, врятувати його не вдалося.

Василь Ходос прожив життя, у якому було місце дружбі, праці, волонтерству, любові до тварин, служінню країні та вірності своїм людям. Він був із тих, чия присутність давала відчуття опори.

Світла пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, кому випала честь знати Василя.

Поховали його на Берковецькому кладовищі 10 листопада 2025. 

Вічна пам’ять і шана Герою.