Володимир Заболотний у документах КГБ: прихильник незалежності України та націоналіст

13 серпня 1898 року народився викладач КНУБА, професор, видатний український архітектор Володимир Заболотний. Він увійшов в історію як автор будівлі Верховної Ради України, перший президент Академії архітектури УРСР та професор КНУБА (тоді – КІБІ). Проте розсекречені документи радянських спецслужб дозволяють побачити іншу сторону його біографії.

Розсекречені документи Галузевого державного архіву СБУ для цього матеріалу надав університету український історик, журналіст і провідний дослідник архівів радянських спецслужб Едуард Андрющенко. 

В документах зберігся майже детективний сюжет. У 1943 році НКГБ (народний комісаріат державної безпеки – попередник КГБ) організував спеціальну операцію з прослуховування Заболотного в евакуації в Уфі. Для прослуховування оперативники підлаштували Заболотному приятельські посиденьки із агентом у заздалегіть підготовленій квартирі.

Каральні органи прагнули з’ясувати справжні політичні погляди вченого. Те, що почули чекісти, лише зміцнило їхню підозру: архітектор вірив у майбутню незалежність України, виступав проти відродження «єдиної і неподільної Росії» та відстоював право українців самостійно визначати власне майбутнє.

У довідці співробітники НКГБ прямо зазначили, що головною темою розмови стало питання створення після війни самостійної української держави.

Фактично Заболотний говорив про незалежність України за пів століття до референдуму 1991 року. Професор бачив Україну демократичною державою, яка матиме власний уряд і визначатиме політику самостійно. Важливо, що незалежність, на його думку, мала бути затверджена шляхом плебісциту – загальнонародного голосування. Причому проводити його мала не радянська влада, а міжнародні структури, які гарантували би вільне волевиявлення українців.

У документах також відображене бачення архітектора майбутнього місця України в Європі. Він відкидав ідею зовнішнього протекторату з боку Великої Британії чи США, але припускав економічну співпрацю із західними державами. Водночас Україна, на його думку, мала стати рівноправним учасником союзу незалежних слов’янських країн, серед яких згадувалася Чехія.

Особливе обурення у професора викликали тенденції, які він сприймав як повернення до старої імперської моделі. Згідно з документами, Заболотний критично висловлювався щодо постійного наголосу на особливій ролі Росії та російської мови в радянській політиці. Він прямо пов’язував це з відродженням концепції «єдиної і неподільної Росії» та висловлював переконання, що після війни Україна повинна існувати як окрема держава.

Саме такі погляди і стали для радянських спецслужб доказом його «націоналізму».

Після повернення до Києва Заболотний знову опинився в центрі уваги органів держбезпеки. Якщо під час війни чекістів цікавили його розмови про майбутнє України, то в повоєнний період – його практична діяльність на чолі Академії архітектури УРСР.

У доповідній записці «Про антирадянські націоналістичні прояви в колах провідної української інтелігенції» Володимира Заболотного звинувачували у формуванні навколо себе кола «націоналістично налаштованих» архітекторів, надмірному акцентуванні на українській культурі та постійному прагненні звільнити українські наукові інституції від контролю Москви.

Чекісти наводять слова професора про те, що українському науковому середовищу доведеться перебувати «під владою Москви» та працювати за вказівками «з центру».

Саме тому він наполягав на створенні самостійної української академії замість філії всесоюзної установи.

У документах також неодноразово згадується собор Софія Київська. Володимир Заболотний розглядав її як символ української культурної та інтелектуальної традиції. У матеріалах НКГБ збереглася приписувана йому фраза:

«Нам треба показати, що центр наукової думки вже давно існує в Україні і що він почав своє існування в Софії».

Не менш промовистими виглядають звинувачення у «надмірному захопленні українською культурою». Радянські спецслужби закидали архітектору підтримку досліджень української спадщини, інтерес до традиційного мистецтва, відродження історичних форм українського побуту та прагнення посилити український характер діяльності Академії архітектури УРСР.

У тому ж документі згадується й багаторічна дружба Заболотного з видатним режисером Олександром Довженком. 

За сталінського режиму такі «записки на гору» становили пряму загрозу для життя. Рішення про арешт чи навіть страту залежало виключно від політичної волі партійного чиновника.

Сьогодні ці документи читаються інакше, ніж їх бачили співробітники каральних спецслужб. Те, що радянська система трактувала як злочин, було прагненням до політичної самостійності України, захисту національної культури та розвитку власних наукових інституцій. Фактично чекісти, намагаючись задокументувати неблагонадійність Заболотного, залишили для історії свідчення його віри в майбутню незалежну Україну.

Довідка. Володимир Ігнатович Заболотний (1898–1962) – видатний український архітектор, автор проєкту будівлі Верховної Ради України, академік, перший президент Академії архітектури УРСР. Викладав у Київському інженерно-будівельному інституті (КІБІ), правонаступником якого сьогодні є Київський національний університет будівництва і архітектури (КНУБА). Діяльність професора суттєво вплинула на розвиток української архітектурної науки та освіти.